Я ввімкнув дальні фари, промені сковзнули по човну втікача. Збільшивши швидкість «сама», я уже ні на мить не спускав з нього променів фар.
«Сам» плив явно швидше за човен. Минуло заледве кілька хвилин, а я опинився вже метрів за п'ятдесят від браконьєра. Фари сліпили його, і він, мабуть, не годен був навіть роздивитися, хто за ним женеться. Утікач тільки бачив, що те «щось» мчить швидше і просто на нього. Аби ще більше настрахати його, я кілька разів натис на клаксон. Річка понесла гучний і дзвінкий голос автомобіля. Коли спершу браконьєр збирався тікати вниз річкою, то тепер, мабуть, передумав. Зрозумівши, що врятуватися на човні не пощастить, він вирішив тікати на берег. Ще тридцять метрів… двадцять… десять…
Човен зарився в пісок. Я побачив, як чоловік вискочив з нього й метнувсь у кущі верболозу.
Шукати браконьєра в побережних кущах не було сенсу. Я пристав до берега, вийняв з багажника автомобільний трос, прив'язав човна до «сама» і рушив назад. «Якщо в наших руках, – думав я, – опинився човен, то рано чи пізно міліція знайде його власника. Тим паче, що це не простий човен, а моторний».
На березі мене зустріли гарцери радісними вигуками: «Віват! Ура!» Вони витягли браконьєрового човна далеко на берег і поставили при ньому варту. Тепер я довідався від Телля початок цієї пригоди.
І знову виявилося, яку важливу роль відіграв друг Палька-ласун.
– Він знову, не спитавшись дозволу, подався ввечері до малинника, – розповідав Телль. – Дістався він туди без жодних пригод, наївся малини і вже вертав до табору, коли враз у загайнику біля кладки через протитанковий рів побачив двох чоловіків, що розставляли між ялинками залізні пастки. Палька прожогом кинувся до начальника табору. Ми саме лягали спати після вечірнього переклику, коли тривожно заграла сурма. Ой, що робилося в таборі! Дехто побіг переслідувати браконьєрів у самій білизні, бо не встиг одягтися. До лісу мчали геть усі, в кожного був електричний ліхтарик, тож браконьєрам могло видатися, що за ними женеться ціла армія. Вони тікали що мали духу. А тоді надумали дуже хитро – розбігтися. Один мчав у глиб лісу, а другий – у протилежний бік, до річки. Ми розгубилися: кому бігти за тим, що втік до лісу, а кому – за тим, що побіг до річки? Невдовзі той, що чкурнув у лісові хащі, зник нам з очей. Ніби крізь землю запався. Це сталося біля того бункера, де ми знайшли кістяк. А другий браконьєр устиг добігти до човна. На щастя, ви вчасно опинилися на березі…
– Так, так, це був надзвичайно щасливий збіг обставин, – почувся знайомий голос.
І до «сама», біля якого я розмовляв із Теллем, підійшов пан Кароль.
– Ви тут? – здивувався я. – Ви теж переслідували браконьєрів?
– І дуже енергійно. Особливо того, що зник у лісі, – підтвердив Телль.
– Я повертався з річки. Ловив рибу, – пояснив пан Кароль, показуючи на вудки. – Раптом почув, як у таборі тривожно заграла сурма, а тоді побачив гарцерів, що бігли лісом. Я приєднався до них, і ми напевне догнали б браконьєрів, аби не їхній фортель.
Мені крутилося на язиці: «А я гадав, що ви кинули рибалити заради приємної розмови в кав'ярні», та стримався, бо не хотів, аби пан Кароль дізнався, що я стежив за ним, А тут підійшов до мене друг Палька, наш знаменитий ласун. Я радий був з ним познайомитися, адже ж завдяки його схильності до ласощів ми довідалися про чорний лімузин, що приїжджав вечорами до лісу, і звільнили Скалбану.
Цього разу ми теж мали пожиток із Пальчиного ласунства.
Друг Палька був високий, худорлявий, з довгою шиєю й маленькою головою. Я завжди уявляв ласунів тільки товстунами. А Палька був худий і, як на мене, дуже кумедний.
– Я гадаю, що матиму якусь нагороду, – сказав друг Палька, гордо випинаючи худі груди. – Це завдяки мені влаштовано облаву на браконьєрів.
– Найшвидше ти матимеш суворе зауваження, – урвав його Телль. – Знов без дозволу пішов з табору після вечірнього переклику.
Хлопці засперечались. Я покинув їх чубитись і разом з паном Каролем поїхав до нашого табору.
– Як сталося, що один браконьєр зник вам з очей, наче крізь землю запався? – спитав я дорогою пана Кароля.
– Він був од нас щонайбільше за двадцять кроків. Перебіг кладкою через протитанковий рів і нараз наче розвіявся в повітрі.
– Гарцери запевняють, що це сталося біля того бункера, де знайдено людський кістяк.
– Я не знаю, де знайдено кістяк, – знизав плечима пан Кароль. – Адже було дуже темно, і хоч гарцери мали електричні ліхтарі, в лісі не важко сховатись.