– На здоров’я своє не скаржусь. Дай Боже кожному у мої роки. Постюсь, не курю, водку забув коли й пив, мяса майже не їм. Того і не хворію. Кожний день обливаюсь холодною водою. В ранці, у різну погоду виходжу босий на подвір’я. Виливаю на себе два відра холодної води з колодязя, який відкритий цілу ніч, щоб зірки світилися на воду. Тіло моє стає гарячим, іде такий потік тепла і адреналіну, що згорають усі болячки. Організм сам себе лікує, якщо йому не заважати. Перший раз їсти сідаю годин в дванадцять. Їм просту, скоромну їжу. Сьогодні, наприклад, жінка запекла у духовці гарбуза. Делікатес! Хочеш покуштувати?
– Дякую. Я знаю. В дитинстві любив таку їжу.
– Якби люди постилися і жили з Богом у душі, то й і здорові були б. А так – хвора наша нація. А ця медицина зовсім зведе людей тими ліками. Як поїду у місто, подивлюся – на кожному кроці аптеки, в яких тисячі тон таблеток, а людей все більше і більше хворих. Ти запитуєш, чим я займаюся. Сказати соромно. Комерцією став займатися. Пенсії на життя ніяк не вистачає. Газ дорогий став дуже. Так я беру у магазині напої «Пепсі» та «Колу» і ходжу коло московських поїздів продаю. Якісь невеликі гроші заробляю. Тут недалеко станція Козача Лопань на кордоні з Росією. Там поїзди стоять подовгу. Оце такий бізнес у мене. Наших багато пенсіонерів і безробітних таких ділом займається.
Андрей был ошеломлен. Он знал, что Петрович может лечить людей, помогает многим и быть при этом абсолютно бедным человеком?!
– Інші з Вашими здібностями вже озолотилися би.
– Заборонено мені. Коли моя бабуся передала оцю науку, як людей лікувати, то я ще юнаком мріяв багатим стати. Потім, перед самою смертю, вона попередила: «Якщо будеш брати у людей гроші, то Бог не буде допомогати». Та й лікую людей не всіх підряд. Якщо я бачу, що людина дуже грішна, то відмовляю. Таких видно. Сьогодні я затримався трохи. По дорозі додому зайшов на цвинтар провідати свою матір та бабусю. Можу розповісти тобі про них.
– Прошу. Будь ласка.
– Коли розпочалася війна, мені пішов п’ятий рік. Батька відразу забрали на фронт, де він і загинув. Мати, щоб мене і себе прогодувати стала ходити на «мєнку».
– Що таке «мєнка»?
– Ходили люди по селам і міняли всіляке барахло на їжу. Збирається моя мати, запре мене у погріб, дасть хліба і води, закриє лядою, придавить чимось, щоб я не утік і пішла на Сумщину. Через Богодухів на Охтирку та далі по селам. Там харчів було більше. Сто з гаком кілометрів туди і назад теж. В той час ніякого транспорту не було. Приходе з кривавими мозолями на ногах, щось приносить і нагодує мене. Отак і жили ми, доки вона усе з хати не виносила. Потім стала німецьким офіцерам білизну прати. Я знову один закритий дома сиджу. У офіцерів щось пропало і один поліцай сказав, що то моя мати украла. У центрі на майдані завжди стояли дві виселеці уже напоготові. Як страшилки для людей. Стали мою матір вішати і як на щастя розпочався артобстріл наших. Один осколок зенітки перебив вірьовку і німці мою матір відпустили. Поки додому вона дійшла, голова стала сива. З тих пір вона стала забалакуватися. Жили ми удвох, доки Червона Армія не звільнила від німців і те село, де моя бабуся жила. Тоді вона перебралася до нас і ми стали жити у трьох. Жили бідно, але нічого – вижили. Вони мене і виростили, і виховали. Я навіть сільхозінститут закінчив. Велика подяка. Царство їм небесне.
Петрович перехрестився.
В назначенный день, Андрей приехал пораньше, потому что Владимир Петрович во всем ценил порядок и не любил непунктуальных людей. Он помыл руки, подошел к иконе помолился, затем уложил Андрея на кушетку и стал обследовать. От его ладоней исходило сильное тепло. После обследования позвоночника, долго водил рукой в области сердца, потом остановился в области аорты и начал читать молитвы. Иногда быстрым движением стряхивал с ладони нечто невидимое и опять продолжал. Молитва была прочитана раз сорок. Затем был массаж позвоночника.
Когда Андрей поднялся, то почувствовал облегчение работы сердца и ясность головы.
– Ну як почуваєш себе?
– Добре. Набагато краще.
– Тобi вiд народження мiцне здоров’я дано було, тiльки ти багато вже його втратив. Ну нiчого. Допоможемо. Все буде добре. Приїзджай через пять днiв.
На третий раз, по окончании процедуры, Петрович сказал:
– Ти полежи трохи, відпочинь, а я тобі розповім одну історію, що зі мною трапилася нещодавно. Приїхала до мене чорна «Волга». Я на городі працював. Підійшли два чоловіка, представилися кандидатами наук та попросили мене поїхати з ними подивитися на хвору людину. Умовили. Я погодився. На місці вони мене завели до інституту і прямо у кабінет директора. Вона виявилася академіком, доктором наук і Героєм Соціалістичної Праці. Немало я людей лікував різних, але академіка медичних наук – уперше. Розумієш, у неї вчених лікарів цілий інститут, а допомогти їй ніхто не зміг. Через декілька днів вона повинна була їхати до Франції на симпозіум, а у неї загострення хвороб. Ледве ходить по кабінету. Цілий букет – холецистит, панкреатит і печінка. Коротше, пішли ми з нею у кімнату відпочинку за кабінетом. Добре я над нею попрацював. Машина мене три дні возила. Їй стало краще. Набагато краще. Почала вона мене дякувати. Сказала, що може мене запросити на роботу в інститут з гарною заробітною платнею. Я відповів, що не розподіляю їхніх методів лікування людей. Тоді вона дала мені сто доларів. Я відмовився. Зняла зі стіни картину з видом Венеції. Казала, що це знаменитий італійський художник її намалював. Я їй кажу – візьміть її і продайте на аукціоні, а гроші віддайте в дитячий дім. Вона і каже: