Оригінал цього листа зберігається в Державній публічній бібліотеці в Санкт–Петербурзі.
Оскільки козаки не піддавалися ні на які вмовляння, султан вирішив несподіваним ударом зруйнувати Січ і покінчити з ними. Восени 1674 року з Константинополя до Криму було відправлено 15 тисяч найкраще підготовлених яничар. Вони разом із кримською ордою й мали таємно здійснити султанів план. Щойно позамерзали ріки, 15 тисяч яничар і 40 тисяч ординців на чолі з ханом вирушили в Україну. Похід виявився невдалим. 13 500 турків були вбиті, 1500 — утекли, 150 — узяті в полон. Після цього бою Сірко зібрав нараду козаків, яка вирішила: за те, що хан «як злодій, заліз вночі до Січі» і хотів її зруйнувати, — помститися йому. Влітку 1675 року 20 тисяч козаків на чолі з І. Сірком вирушили до Криму, розбили окремі військові загони хана, звільнили багатьох полонених, захопили частину татар і турків, успішно повернулися на Січ. Звідси кошовий нібито й написав ханові напівглузливого листа.
На жаль, в архівах не зберігся оригінал цього широко цитованого листа–відповіді запорожців турецькому султанові. Можливо, такого листа насправді ніколи й не існувало. Першим висловив цю думку професор Д. Яворницький. У книзі про Івана Сірка він зробив припущення про обставини виникнення «Листування». Дмитро Іванович писав, що лист, можливо, і не справжній, але складений у дусі запорозьких козаків.
Академік К. Харлампович (1870–1932) у праці «Листування запорозьких козаків із султаном», опублікованій у 1923 році, вперше чітко дійшов висновку, що «Листування» не є історичним документом.
Провівши власні дослідження, з ним погодилися як українські історики Григорій Нудьга й Леонід Махновець, так і їхні польські й російські колеги — М. Євстахович і М. Інгльот та А. Орлов і М. Каган відповідно. Вони наводили такі аргументи на захист своєї точки зору. По–перше, про ніякий лист запорожців не має жодної згадки в султанських архівах, у яких вели педантичний облік усієї дипломатичної пошти. До речі, ні в стамбульських, ні у варшавських архівах не було знайдено ні одного образливого листа султанові, підписаного польським королем Сигізмундом III. Дійшов до нас цей «документ» лише в козацькому літописі Самійла Величка, а отже, його також написали козаки, не збираючись надсилати адресатові. По–друге, листи до правителів інших держав засвідчили, що козаки навіть у гніві уникали в дипломатичному листуванні таких епітетів, як «кат», «свиня», «собака». Їх українці дозволяли собі якраз у популярних тоді пародіях на документи. По–третє, справжній документ не міг мати стількох варіантів, скільки їх має «Лист запорожців…». Вони були підписані різними авторами (отаманом Захарченком, кошовим Сірком, просто «низовими козаками»), адресованими різним султанам (Осману, Ахмету III, Ахмету IV та іншим) і датовані різними роками (1600, 1619, 1620, 1621, 1667, 1677, 1678, 1696, 1713, 1720, 1733 та іншими). Оскільки датований 1600 роком варіант адресовано Ахметові II, який правив у XVIII столітті, а датований 1619–м — записано з усних переказів у XIX столітті, Г. Нудьга дійшов висновку, що найдавніший варіант «Листа запорожців турецькому султану» був створений 1620 року, тобто понад 390 років тому. А найпопулярнішим твором української літератури за межами нашої країни його можна визнати хоча б тому, що вперше «Лист запорожців…» надрукували 1683 рокуу Відні (німецькою мовою), аби надихнути оборонців австрійської столиці від кількасоттисячного турецького війська. І, підбадьорені дошкульним «Листом запорожців турецькому султану», віденці відбивалися доти, доки українець Юрій Кульчицький з–під Самбора не пробрався крізь позиції ворога до австро–польсько–українського війська зі звісткою про те, що виснажені голодом оборонці Відня потребують підмоги. Оскільки про Кульчицького відомо, що він був перекладачем, то, ймовірно, саме йому завдячуємо першим перекладом «Листа…» іноземною мовою. Ще до того, як документ надрукували українською (як додаток до «Історії Малоросії» М. Маркевича 1843 року), він вийшов 1841 року польською мовою (в часописі «Львов'янин»). Віршований переклад «Листа…» французькою виконав сам Гійом Аполлінер, англійською — канадка Флорін Лайвсей, а російською з нього «списували» 1637 року власний лист туркам донські козаки.
Отже, такого листа козаки султанові не писали. Запорожці, хоч і мали твердий норов і гострий язик, у листах, яких збереглося чимало, були дипломатичними й висловлювалися досить делікатно та стримано навіть у хвилини гніву. Лист султана і відповідь йому є витвором літературно–канцелярського козацького середовища кінця XVII століття. Досить гострий і дошкульно–образливий тон, яким написаний відомий лист, не відповідає тогочасним правилам дипломатії. Тоді листувалися козаки (латин знали не лише січові канцеляристи та гетьмани, але й козацька старшина) з царями, султанами й королями латинською мовою, дотримуючись усіх вимог дипломатичного етикету.
Тож запорозьке козацтво, яке любило круті жарти й дотепи, могло задля розваги писати такі в'їдливі листи до своїх ворогів, але навряд чи їх надсилали.
Нижче наводимо текст листа–відповіді запорожців турецькому султанові:
«Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!..
Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошом запорозьким».
Розділ дев'ятий
Кошовий Іван Сірко та Ілля Рєпін
У 1870–х роках катеринославський етнограф–любитель Я. Новицький знайшов копію листа–відповіді запорожців турецькому султану, зроблену у XVIII столітті. Він передав її Д. Яворницькому, який приятелював зі знаним художником Іллею Рєпіним.
Уперше про лист запорожців І. Рєпін почув 1878 року, коли перебував під Москвою у мальовничому маєтку Абрамцево, що належав відомому російському меценатові С. Мамонтову. У гостинного й привітного господаря, який захоплювався мистецтвом, часто збиралися талановиті письменники, вчені, художники й артисти. Як завжди, ввечері вони розмовляли про мистецтво, співали, грали та читали свої твори. Саме тут, на одній із таких зустрічей, Рєпін і почув від художника та мистецтвознавця М. Прахова історію про листа запорожців до султана. І. Рєпін, будучи людиною творчою, відразу ж уявив собі, як козаки складають лист, уявив той сміх від дошкульних, солоних жартів й олівцем почав вимальовувати запорожців, що заходяться від реготу.
Ідею художника підтримали його друзі, а історик М. Костомаров, який вивчав історію запорозького козацтва, спеціально створив маршрут, щоб Рєпін на власні очі побачив місця Запорозької Січі, зібрав потрібний матеріал та відшукав характерні типи для своєї картини. На першому ескізі художник зробив напис «Запорожці пишуть відповідь Султану Мехмеду IV», але справу довелося відкласти через брак історичного матеріалу.