— Красненько дякую за пояснення, — холодно усміхнулася Алька.
— Доброго ранку, — буркнув Іон.
Алік вистрибнув у вікно, став перед Робіком і взявся допитувати Іона:
— Ти вчора не говорив, що вас двоє. Це твій брат? Ви зовсім не схожі. Старший чи менший? І як його звати?
Алька, слідом за братом, легко вистрибнула у вікно.
Робік хихикнув, наче «захрипла зозуля».
— Вісім нуль-нуль, — сказав він. — На вас чекає сніданок. Ми зовсім не брати.
Близнюки здивовано перезирнулися. На хвилю заніміли.
— Не може бути! — вигукнув нарешті Алік.
— Абсолютно не може бути, — мовила Алька.
Іон з гордістю дивився на Робіка. Таке він чув щоразу, коли люди з далеких країв, не знаючи звичаїв його батьківщини, починали гадати, хто ж такий Робік.
— Чому ж? — поблажливо усміхнувся Робік. — Ще й як може бути! Де там ми брати, коли Іон Согго — людина, як і ви, тільки народився він на Сатурні…
— Наш рід Согго, — вставив нібито байдуже Іон, — веде свій початок від перших колоністів на Сатурні…
— А я, — вів далі Робік, — людиноподібний робот, найновіша модель сатурнійського робота-охоронця. Звісно, я такий новенький тільки зовні. Ріс я разом з Іоном. Та хіба ви не чули, що на Сатурні нема в людини кращого друга за робота-охоронця?
Поки Робік говорив, Алік, проймаючись повагою, крадькома розглядав усміхнене веснянкувате обличчя рудуватого п'ятнадцятирічного хлопця. Алька ж, навпаки, рішуче глянула просто в зеленаві очі Робіка.
— Не вірю, — сказала. — Безглуздо ошуканство.
Іон аж навшпиньки став, чекаючи, як відповість Робік? Навіть трохи занепокоївся. Вже хотів сказати: «Тільки без фокусів», але Робік випередив його…
Злегка зігнувши ноги в колінах, він підстрибнув — ні, злетів на добрих десять метрів угору.
— Що?! — ахнула вражена Алька, але Робік уже опускався.
В його конструкції був регулятор тяжіння, тож Робік зробив своє падіння плавним — це було зовсім не схоже на стрімкий стрибок.
— Здорово! Прекрасно! — сміючись викрикував Алік. — Як на лекції про роботів!
Робік приземлився перед Алькою і, схиливши голову на ліве плече, уважно подивився їй у вічі:
— Тепер віриш?
Алька задумалася. Потім ніжно торкнулася пальцем його щоки.
— Не дуже охоче, любий Робіку, — сказала вона, — але вірю.
Робік кивнув головою.
— Ти чванько, мила Алько, і в тебе каша в голові, мила Алько, — сказав Робік напрочуд ввічливо.
— Звідки ти знаєш?! — захоплено вигукнув Алік.
— Це ж видно, — незворушно відповів Робік.
Алька якусь мить дивилася на Робіка, тоді обернулася до Іона:
— На жаль, він каже правду, — мовила впевнено, як людина, котра знає, про що говорить. — Я просто нестерпна, коли зазнаюся.
Алік скривився, ніби співчуваючи сестрі. Але вийшло це так кумедно, що Іон розсміявся.
Ви вже знаєте, як Іон сміється, то й зрозумієте, чому близнюки злякано витріщилися на нього.
— Що тобі, Іоне? — скрикнула Алька.
— То він так сміється, — пояснив Робік.
Іон хотів уже перестати, але глянув на здивовані обличчя близнюків і знову зайшовся сміхом — аж сльози виступили на очах.
— Мої батько й мати…
— Його батько й мати, — пояснив за друга Робік, — називають ці звуки «сміхом захриплої зозулі».
— Ой, як схоже! — заволав Алік.
Близнюки вибухнули сміхом.
Іон замовк. Дивився лише на Альку і слухав, як вона сміється.
— Ну ось, будь ласка! — пирхнула Алька. — Зараз ти сам винен, що в моїй голові все переплуталося. Нічого звалювати все на мене одну.
Ну як тут відповісти — заперечити чи погодитись? Не встиг Іон вирішити це питання, як Робік раптом застережливо підняв палець:
— Нагадую, зараз саме час снідати, якщо хочете встигнути до Стартової вежі.
— Рятуйте! — закричав Іон. — Поїхали!
Він перший стрибнув на рухому стежку, що вела до тераси-їдальні.
Стежка рудою змією вилася посеред зеленого газону повз клумби з квітами. Над Альчиною головою затріпотів голубими, як її очі, крильцями невеличкий метелик.
— Голуб'янка красива, — пояснив Робік, — або Licaena Bellaegus.
— Дуже приємно з вами познайомитися, — вклонився Алік метеликові.
Тераса-їдальня чекала на них біля ботанічного саду. Чотири крісла, стіл, накритий на трьох. Алік, побачивши тарілки, блаженно застогнав.
«Ну й апетит же тут, на «Розвіднику»! Трансгалактичний!» — хотів він сказати трохи згодом. Але рот його вже був напханий їжею, і замість слів вийшла якась белькотня.