— Це дивовижно! — прошепотів Ліон Гелені. — Хто з них пілотує машину?
Гелена здогадувалась, але не висловила своїх здогадів уголос.
КБ-803 передавав такий текст:
«Іон Согго, Алька Рой на борту КБ-803 прибувають за розпорядженням Головної Бази. Наше завдання: провести вас крізь Чорну Ріку до «Розвідника». Відповідайте: брати вас на буксир чи ви зберегли власну тягу?»
«Альфа» і «Бета» відповіли, що зберегли власну тягу. Передбачений Супером план підтверджувався.
КБ-803 продовжував передавати інструкції:
«Увага на «Альфі» й «Беті»! Програма найближчих дій: КБ-803 обганяє вас і виходить наперед. Потім відкриває дорогу в Чорній Ріці безперервним вогнем. «Альфа» й «Бета» ідуть за ним на мінімальній віддалі. Передбачається вихід на «Розвідника», який відкриває дорогу до себе. Кінець. Підтвердіть прийом. Повторіть програму».
Після підтвердження прийому біля візирів «Альфи» і «Бети», спрямованих на КБ-803, зосталися лише чергові. На «Альфі» — Ліон і Гелена, на «Беті» — красуня Владимира Альфієрі та її наречений Кіамото. Решта ж, серед них Ян і Чандра, повернулися на свої пости.
В обох космольотах запала тиша. Люди уникали навіть дивитися одне на одного. Ніхто більше не сміявся, не вихваляв дітей. Мовчали так, наче боялися, що необачно сказані слова можуть заподіяти якусь непоправну шкоду, порушити плин подій.
Тільки Ян і Чандра, повернувшись до кабіни, де розташувався тимчасовий астрохімічний пост, тихо перемовилися кількома словами.
Перший озвався Ян. Він не міг стриматися, бачачи тривогу, навіть розпач в очах дружини, яка марно намагалася приховати свої почуття усмішкою.
— Ти боїшся? — прошепотів він, обнімаючи її за плечі. — Дуже боїшся за них?
Чандра похитала головою.
— Справа не тільки в цьому, — майже спокійно відповіла вона. — Я не перший раз у житті вмираю від страху за дітей.
Що відповісти на такі слова, коли він сам не міг зібратися з думками? Ян мовчав. Чандра глянула на чоловіка й зрозуміла його мовчання. Провела рукою по його чолі.
— Страх за них не допоможе нам, Яне, — сказала вона. — Тільки раптом… навіть коли вони все робитимуть, як слід, раптом усе це… зламає їх і нас… оці пробуджені надії…
— Не думай про це.
— Ох, — несподівано розгнівалася Чандра. — Як я можу про це не думати?
Ян стиснув їй руки.
— Чандро! — сказав він. — Нам було б легше, коли б хоч діти зосталися в безпеці. Але подумай: як би вони жили потім, через рік чи п'ять років, знаючи, що могли нам допомогти — і не допомогли?! Це було б для них гірше, ніж те, що може статися з нами тут. Так чи ні?
Він підняв її голову. Чудові очі Чандри були ніби за імлою — далекі й навіть чужі. Але поступово до них почав вертатися спокій.
— Так, — прошепотіла вона.
— Повтори це «так», — удавано суворо мовив Ян.
— Так, — усміхнулася Чандра.
Ян зайняв своє місце.
— Прошу тебе, — сказав він. — Продовжимо аналіз зразків — від номера 43 до номера 476.
На панцері їхнього космольота осіла пилюка з розбитих метальниками метеорів. Ще до зустрічі з КБ-803 подружжя Роїв вирішило визначити хімічну будову метеорного пилу. Отож Ян запропонував продовжити роботу.
В астрохімічній каюті на «Беті» настала спокійна, робоча тиша. Така сама тиша вже декілька хвилин панувала на обох космольотах.
І ще кілька слів було сказано біля візира «Бети». Це Владимира прошепотіла на вухо Кіамото, що чергував з нею:
— Тільки зараз я починаю по-справжньому боятися.
Він зрозумів. Мовчки кивнув головою і поклав руку в її долоні. Потім, щоб підбадьорити себе і її, поцілував зблідлі щоки жінки.
Саме в цю хвилину космоліт КБ-803, сигналячи вогнями: «Дайте дорогу! Випереджаємо вас… Дайте дорогу!» — почав плавно обганяти обидва потерпілі космольоти.
— Вони й так зробили вже чимало, — прошепотів Кіамото.
Обоє дивилися на екран.
Майже поряд з ними на екрані посувався мовчазний силует КБ-803, ніби тінь швидкої, спритної риби з миготливими рубіновими очима.
В цей час на борту КБ-803 екіпаж діяв точно за планом.
Алька сигналила, а Іон, поклавши руки на рулі, чекав того моменту, коли закінчиться світлова розмова і можна буде рушити вперед.
«Альфа» і «Бета» повторили переданий їм наказ. Іон глянув на Альку, хотів сказати: «Дай сигнал «Випереджаємо вас!.. Відкрийте дорогу». Але у них ще було трохи часу, тож Іон вирішив сказати Альці два речення, перш ніж давати наказ.
Ось перше з них:
— Тільки зараз починаємо справжню роботу, Алько, і тільки зараз ми можемо або все виграти, або все програти.