— Вітаю тебе, брате!
Він теж помітив мене. У ченця виявилася типова окситанська вимова й характерне для жителів півдня «ти» — так вони звертаються навіть до єпископів.
— Радий вас бачити, — я забарився, добираючи слова говіркою «ланг д’ок». — Я — брат Гільйом із Сен-Дені.
— Брат Джауфре… Щось сталося?
— Мені… — на мить я знову відчув невпевненість. — Мені потрібна ваша допомога. Ви тутешній, брате Джауфре?
— Так, — у голосі окситанця звучав подив. — Я з монастиря Святого Хреста.
Я кивнув — обитель Святого Хреста була в самому місті.
— Вибачте, брате Джауфре, ви… Вас тут знають?
Він усміхнувся:
— Я лише смиренний раб Божий, як і всі ми… Та, сподіваюся, декому відомий. Я пріор нашої обителі.
Я ковзнув поглядом по хресту й вилаяв себе за нездогадливість.
— Вибачте, отче… Напевно, тільки ви можете мені допомогти. Прошу вас, ходімо…
Окситанець кивнув, і, нічого не запитуючи, рушив слідом за мною до архієпископських дверей. Перед нами розступалися, деякі схиляли голови, і я зрозумів, що пріора Джауфре тут справді знають.
Знайомого здорованя на місці вже не було — напевне, вигляд «перевертня» подіяв на нього надто сильно. Нас пропустили в перший ряд. Я швидко глянув уперед — ні, мені не привиділося. Нещасний був на місці, але вже не стояв, а лежав на бруківці. Натільний хрестик валявся в куряві, ледь прикритий розпущеним волоссям. По побитому тілу пробігав дрож, у тихому витті чулися якісь незрозумілі, дивні слова.
— Ви… Отче, ви бачите цього вовка?
Напевно, моє запитання прозвучало незвичайно, оскільки брат Джауфре кілька разів уважно поглянув на графову мисливську здобич, перш ніж ствердно кивнути.
— А тепер… Нехай допоможе нам Святий Бенедикт!
Я легко торкнувся його плеча. Почулося здавлене зітхання, рука окситанця сіпнулася до чола, очі блиснули.
— Ви бачите? Ви бачите, отче?
— О Господи… Фірмен Морі!
Я прибрав руку, й перст брата Джеуфре застиг біля грудей. Тонкі губи стиснулися й побілішали.
— Вовк… Брате Гільйоме, що це означає?
Я знову торкнувся його плеча.
— Я побачив… Якщо я торкнуся до вас, ви теж можете побачити… Фірмен Морі — хто це?
Окситанець хвилину помовчав, потім рука знову піднялася в хресному знаменні. Нарешті, губи здригнулися:
— Фірмен Морі, син міського старшини… Він давно у сварці з Його Преосвященством. Той звинуватив його в єресі, а Фірмен заявив, що монсеньйор вимагав від нього хабаря, щоб зам’яти справу. Тиждень тому цей юнак зник, його дотепер шукають…
— Знайшли, — я відпустив його плече, й брат Джауфре повільно заплющив очі.
— Дякую вам, брате Гільйоме… Кажуть, у будь-якому місті завжди знайдеться кілька праведників. Але в Тулузі їх, схоже, не залишилося, й хвала Господу, що ви залишили стіни Сен-Дені.
— Але що робити? — поквапив я. — Зараз цього нещасного відведуть до звіринця.
— Не відведуть, — очі окситанця були знову розплющені, в погляді блиснула сила й упевненість. Рука неквапливо зняла з шиї наперсний хрест.
— Брате Гільйоме, будьте поруч…
Я кивнув, намагаючись здогадатися, що він замислив. Брат Джауфре затримався на мить, потім зробив крок уперед, піднімаючи хреста.
— Діти мої!
Голос пролунав несподівано гучно, й на мить настала мертва тиша. Окситанець обвів поглядом натовп і впевнено продовжив:
— Діти мої! Я — смиренний брат Джауфре з обителі Святого Хреста За Стінами. Ви впізнаєте мене?
Юрба зашуміла, люди здивовано перезиралися.
— Отець пріор! Отець пріор! Пріор зі Святого Хреста!
Окситанець вдоволено усміхнувся, але відразу ж обличчя його знову стало суворим.
— Діти мої! Слухайте мене й робіть, як я велю! Покладіть руки на плечі один одному або візьміться за руки…
Я почав розуміти. Тулузці, нічого не розуміючи, стали здивовано переглядатися, почулися смішки, але авторитет пріора з обителі Святого Хреста був великий — люди підкорилися. За хвилину юрба стала схожа на танцюристів, готових розпочати весняний хоровод.
Напевно, це спало на думку не лише мені.
— Отче пріоре! — вигукнув хтось. — Музик кликати?
— Музик! — почувся регіт. — Затанцюємо вовчий танець!
— Не поспішайте! — брат Джауфре змахнув хрестом. — Не час для танців! Діти мої, погляньте на того, кого ви вважаєте звіром!
Окситанець взяв за руку городянина, який стояв поруч із ним, а я, остаточно зрозумівши, що він задумав, торкнувся його плеча.