— Я перший спитав, — докірливо сказав клоун. Його голос звучав пригнічено.
Сержант Колон спробував повернути розмову в раціональне русло.
— Сержант Колон, Нічна сторожа, — сказав він, — а це капрал Ноббс. Ми прийшли поговорити з кимось про вашого хлопця, якого… сьогодні знайшли у річці. Розумієш?
— Так. Бідний брат Гуляка. Тоді, гадаю, вам краще зайти всередину, — відповів клоун.
Ноббі вже збирався відчинити ворота, коли Колон зупинив його, мовчки вказавши вгору.
— Здається, що над ними відро побілки, — сказав він клоунові.
— Що, справді? — клоун удавав здивування. Поєднання незвичайно маленького зросту та величезних черевиків робило його схожим на літеру «Г» догори дриґом. Його обличчя було замазане гримом тілесного кольору, а на ньому намальовано похмуру гримасу. Червоне фарбоване волосся він узяв прямо зі старої швабри. Він не був товстим, але обруч у штанях, на його думку, повинен був зробити його кумедним товстуном. Гумові підтяжки змушували його штани підстрибували вгору і вниз під час ходи — ще один компонент образу цілковитого бовдура.
— Так, — сказав Колон. — Там відро.
— Точно?
— Точніше не буває.
— Перепрошую, — сказав клоун. — Може, й не оригінально, але ж це класика. Хвилинку.
Вартові почули, як один із клоунів приніс розсувну драбину та встановив її. Потім були бряжчання і лайка.
— Все добре, заходьте.
Клоун повів їх через ворота. У тиші чулося лише шльопання чобіт. Тоді, здавалося, у нього виникла ідея.
— Я знаю, шансів мало, але чому б не спробувати? Погляньте лишень на мою бутоньєрку! Хочете понюхати?
— Ні.
— Ні.
— Очевидно, що ні, — зітхнув клоун. — Знаєте, непросто бути клоуном. Ось прямо зараз у мене «випробувальний термін», тому мені доводиться стерегти ворота.
— Он як.
— Увесь час забуваю, як правильно: плакати ззовні і сміятися всередині? Чи навпаки? Завжди плутаю.
— Щодо Гуляки… — почав Колон.
— Зараз ми якраз його ховаємо, — сказав маленький клоун. — Саме тому мої штани наполовину спущені.
Вони знову вийшли на сонячне світло. Внутрішній двір був повний клоунів та блазнів. Дзвоники на їхніх ковпаках дзвонили від легкого вітерцю. Їхні червоні носи відбивали сонячне світло та випадкові струмені води з бутоньєрок колег.
Клоун підвів вартових до натовпу блазнів.
— Я впевнений, що доктор Грим-Ас поговорить з вами, щойно ми закінчимо з похованням, — сказав він. — До речі, я Красунчик, — він з надією простягнув руку.
— Не тиснути, — попередив Колон.
Красунчик засмутився.
Оркестр вдарив по інструментах, а з каплиці вийшла процесія членів гільдії. Трохи попереду йшов клоун із маленькою урною в руках.
— Це так зворушливо, — сказав Красунчик.
На платформі з протилежного боку чотирикутника стояв товстий клоун у мішкуватих штанях із широченними підтяжками та в циліндрі, його краватка-метелик майоріла під легким вітерцем. На обличчі був сумний грим. Він тримав у руках роздутого міхура на палиці.
Клоун з урною дійшов до платформи, піднявся сходами і зупинився.
Оркестр притих.
Клоун у циліндрі вдарив носія урни міхуром по голові — раз, двічі, тричі…
Носій урни вийшов уперед, помахав перукою, взяв урну в одну руку і пояс клоуна в іншу і з великою урочистістю висипав попіл покійного брата Гуляки в штани іншого клоуна.
Глядачі зітхнули. Оркестр заграв гімн гільдії, що мав назву «Марш ідіотів», і куліса тромбона одразу ж вилетіла і вдарила клоуна по потилиці. Він обернувся і пхнув клоуна поряд з ним, а той ухилився, внаслідок чого на горіхи отримав третій клоун, після чого пробив головою бас-барабан.
Колон і Ноббі подивилися один на одного і похитали головами.
Красунчик дістав велику червоно-білу хустинку і з кумедним звуком висякався.
— Класика, — сказав він. — Йому б сподобалося.
— Маєте припущення щодо того, що сталося? — спитав Колон.
— О, так. Брат Грінельді виконав старий трюк із плавним перекатом з п’ятки на носок, нахилив урну…
— Я питаю, хто міг убити Гуляку?
— Гм. Ми думаємо, що це був нещасний випадок, — сказав Красунчик.
— Нещасний випадок, — байдуже відповів Колон.
— Саме гак. Так вважає доктор Грим-Ас, — Красунчик раптом поглянув угору. Вартові простежили за його поглядом. Дахи Гільдії найманців примикали до Гільдії блазнів. Це зовсім не засмучувало сусідів, особливо беручи до уваги той факт, що у блазнів зі зброї був лише заварний пиріг, і той на вході в гільдію. — Так вважає доктор Грим-Ас, — повторив Красунчик, дивлячись на свої величезні черевики.
Сержант Колон любив спокійне життя. Та й місто багато не втратить, якщо стане менше на одного чи двійко клоунів. На його думку, хай хоч усіх переб’ють — життя від цього стане тільки кращим. Та було питання, яке непокоїло і сержанта. На що перетворюється Сторожа? Це все Морква винен. Навіть старий Ваймз танцює під його дудку. Не можна пускати це на самоплив.
— Можливо, він полірував кийок чи щось таке, і вона випадково вислизнула в нього з рук та впала прямо на потилицю, — сказав Ноббі. Дивовижно, але він вловив тон розмови.
— Ніхто б не захотів убивати молодого Гуляку, — сказав коротун тихим голосом. — Він був дуже доброзичливим. Душа компанії.
— І багато було таких компаній? — замислився Колон.
Похорон закінчився. Блазні, жартівники і клоуни поверталися до своїх справ, товплячись у дверних отворах будівель. Усі штовхалися, тицяли одне одного, падали на дупи, їхні носи пищали. Це була сцена, від якої навіть найщасливіша людина порізала б собі вени у весняний капіж.
— Все, що я знаю, — тихим голосом продовжив Красунчик, — що вчора він мав дуже… дивний вигляд. Я покликав його, коли він проходив через ворота, і…
— Як саме дивний? — питався Колон. «Я веду дослідування, — гордо подумав він. — Люди допомагають мені, відповідають на запитання».
— Не знаю. Просто дивно. Наче сам не свій…
— І це було вчора?
— О, так. Вранці. Я знаю, бо зміна біля воріт…
— Вчора вранці?
— Я так і сказав, сер. Майте на увазі, ми всі були трохи знервовані після вибуху…
— Брате Красунчику!
— О, ні, — пробурмотів клоун.
До них рухалася якась фігура. Страшна фігура.
Смішних клоунів не буває. У цьому й полягає призначення клоунів. Люди сміялися з клоунів, але лише через нервозність. Призначення клоунів полягало в тому, що після них все інше здавалося втішним. Утішно було знати, що комусь гірше, ніж тобі. Хтось мав бути дупою світу.
Але навіть клоуни чогось бояться, і це щось — білолиций клоун. Клоун, який вище жартів із заварним кремом. Клоун, що носить блискучий білий одяг, винятково білий грим та маленький гостроверхий капелюх. Клоун, що має тоненькі губи й елегантні чорні брови.
Доктор Грим-Ас.
— Хто ці джентльмени? — одразу спитав він.
— Е-е… — зам’явся Красунчик.
— Нічна сторожа, сер, — привітався Колон.
— І чому ви тут?
— Розслідуємо випадок загибелі клоуна Гуляки, сер, — сказав Колон.
— Я вважаю, що це юрисдикція гільдії, сержанте. Чи не так?
— Ну, сер, його було знайдено в…
— Я впевнений, що з такими дрібницями ми впораємося, не відволікаючи Сторожу від важливіших справ, — сказав доктор Грим-Ас.
Колон вагався. Він би краще поговорив навіть з доктором Ребусом, ніж із цим привидом. Принаймні найманці повинні були бути неприємними. Хоча, якщо подумати, клоунів від мімів відділяв лише один крок.
— Ваша правда, сер, — сказав він. — Очевидно, це був нещасний випадок, правильно?
— Саме так. Брат Красунчик проведе вас до воріт, — сказав головний клоун. — А потім, — додав він, — доповість мені. У моєму кабінеті. Він розуміє?
— Так, докторе Грим-Асе, — пробурмотів Красунчик.
— Що він тобі зробить? — запитав Ноббі, коли вони прямували до воріт.
— Мабуть, одягне на голову відро з побілкою, — відповів Красунчик. — Мабуть. Якщо пощастить, обмежиться пирогом в обличчя.