У мільйонах всесвітів молодші констеблі Дуболом і Щебінь не провалилися в той тунель. У мільйонах всесвітів Ваймз так і не знайшов ті трубки. (В одному надзвичайно дивному, але теоретично можливому всесвіті божевільний смерч перефарбував будівлю Нічної сторожі у пастельні тони, паралельно відремонтувавши засувку дверей і виконавши деякі інші не менш доцільні роботи.)
У мільйонах всесвітів це була дуже коротка книга.
Едвард куняв з книгою на колінах, аж раптом йому наснився дивний сон. Йому наснилася славна боротьба. «Славний» — іще одне важливе слово в його лексиконі, як і «честь».
Якщо зрадники і безчесні люди не хочуть бачити правди, то він, Едвард де Гибль, повинен стати вказівним перстом Долі.
Варто зазначити, що Доля не завжди слідкує за тим, куди тицяє свої персти.
У післяобідній час, страждаючи від усіх мислимих і немислимих протягів, Сем Ваймз, міський вартовий Анк-Морпорка (Нічна сторожа), сидів у передпокоях Патриція і чекав аудієнції. Ваймз був одягнений у свій найкращий плащ, мав до блиску начищений нагрудник, а на колінах тримав шолом.
Його погляд застиг на стіні.
«Я повинен бути щасливим», — торочив він собі. І він був. У певному сенсі. Безумовно. Щасливий, як ніколи.
Через кілька днів він збирався одружитися.
Збирався перестати бути вартовим.
Збирався стати поважним джентльменом.
Він зняв свій мідний значок і розгублено потер його краєчком плаща. Потім підняв його, і світло блиснуло на патиновій поверхні. МВАМ № 177. Іноді він замислювався, скільки ж вартових носили цей значок до нього.
І зараз ставало зрозуміло, що хтось носитиме цей значок і після нього.
Це Анк-Морпорк, «місто тищі несподіванок» (згідно з путівником, що видається Гільдією торговців). Чи можна сказати влучніше? Місто, будівництво якого ніколи не закінчиться, місто, де мешкають мільйони людей, найбільше місто Дискосвіту, розташоване по обидва береги річки Анк, такої брудної, що здавалося, наче її поверхня — це насправді її дно.
Гості міста запитували: як може існувати таке велике місто? На чому воно тримається? Воду з Анку можна лише жувати, а не пити, то звідки береться питна вода? Що є основою господарства цього дивного міста? Як взагалі тут може щось працювати, всупереч усім законам здорового глузду?
Насправді, гості цього міста не часто про таке запитували. Частіше вони запитували: «Де знайти, знаєте… гм-м-м… ну як їх… дівчат таких?»
Але якби вони почали хоч трохи використовувати свій мозок для мислення, то це саме те, про що б вони запитали.
Патрицій Анк-Морпорка сидів у своєму простенькому кріслі з яскравою посмішкою дуже зайнятої людини, яка наприкінці важкого робочого дня раптом знайшла у своєму записнику нагадування: «19:00–19:05 — бути веселим, розслабленим та радіти людям».
— Звичайно, капітане, я дуже засмутився, коли отримав вашого листа.
— Так, сер, — сказав Ваймз, незворушний, наче склад із деревиною.
— Прошу, капітане, сідайте.
— Так, сер, — Ваймз продовжував стояти. Це було питанням гордості.
— Але, звичайно, я все розумію. Я вважаю, що статки леді Ремкін дуже великі. Упевнений, що леді Ремкін оцінить вашу сильну праву руку.
— Сер? — у присутності правителя міста капітан Ваймз завжди зосереджував свій погляд на точці на один фут вище і шість дюймів лівіше від його голови.
— Звичайно, ви станете багатою і поважною людиною, капітане.
— Так, сер.
— Сподіваюся, ви все добре обмізкували. Там ви матимете нові обов’язки.
— Так, сер.
Патрицій зрозумів, що в цій розмові він грає обидві головні ролі. Він поворушив папери на столі.
— Звичайно, доведеться призначити нового капітана сторожі, — продовжив Патрицій. — Маєте когось на прикметі?
Ваймз, здавалося, зійшов з якоїсь хмари, на яку встиг втекти його розум. Це стосувалося Варти.
— Точно не Фред Колон… Він природжений сержант…
Сержант Колон, міський вартовий Анк-Морпорка (Нічна сторожа) оглядав яскраві обличчя нових рекрутів.
Він зітхнув, пригадавши свій перший день у Варті. Старий сержант Свердел.
Що за чолов’яга! Язик як батіг! Якби старий був живий і побачив це…
Як там воно називається? О, точно. Позитивна дискримінація при прийомі на роботу чи щось таке. Кремнієва антидифамаційна ліга причепилася до Патриція щодо приниження якихось честі та гідності — і ось…
— Молодший констеблю Щебню, — торочив він, — спробуй ще раз. Уся хитрість полягає в тому, що руку треба зупиняти трохи вище вуха. Ну ж бо, просто встань із підлоги і спробуй віддати честь ще раз. Не падати. Так… Молодший констеблю Дуболоме!
— Тут!
— Де?
— Прямо перед вами, сержанте!
Колон подивився вниз і відступив назад. Його більш ніж відповідний посаді живіт трохи відсунувся, і перед ним постало обличчя молодшого констебля Дуболома, що дивилося на нього знизу вгору одним скляним оком. Він щосили намагався мати корисний і розумний вигляд.
— Ага, точно.
— Я вищий, ніж здаюся.
«О Боги, — подумав сержант Колон. — Якщо їх склеїти і розділити навпіл, можна отримати двох нормальних хлопців. Та який же нормальний хлопець добровільно піде служити до Варти? Троль і ґном. І це ще не найгірші екземпляри…»
Ваймз нервово стукав пальцями по столу.
— Ні, не Колон, — розмірковував він. — Він вже не такий молодий та завзятий, яким був раніше. Багато часу проводить у штабі Сторожі за документами. Крім того, там така каша…
— Повинен сказати, по ньому й видно, що каші в його раціоні вистачає, — зауважив Патрицій.
— Тобто каша заварилася з новими рекрутами, — пояснив Ваймз. — Пам’ятаєте, сер?
«Це ті, яких ти мені запропонував через антидифаматорів?» — подумки додав він. Звичайно, їх би не взяли до Денної сторожі. А ці негідники з придворної гвардії погнала б їх у три шиї. Еге ж. Відішліть їх до Нічної сторожі, з неї все одно не сміється хіба що ледащо. А вночі нових рекрутів навіть ніхто не побачить. У всякому разі, ніхто з тих, хто має хоч якесь значення. Ваймз погодився на це лише тому, що знав: скоро це буде вже не його проблемою.
Та ні, він не був видистом, принаймні запевняв себе у цьому. Але Сторожа — це робота для людей.
— Як щодо капрала Ноббса? — спитав Патрицій.
— Ноббі?
Вони обидва уявили собі образ Ноббса.
— Ні.
— Ні.
— Звичайно, — усміхнувся Патрицій, — є ще капрал Морква. Перспективний юнак. Як я чув, уже заробив собі добру репутацію.
— Так, це… правда, — погодився Ваймз.
— Для нього це — чудова можливість кар’єрного зростання, чи не так? Що порадите?
Ваймз уявив собі образ капрала Моркви…
— Це, — пояснив капрал Морква, — Осередні ворота. До всього міста. Ось це ми охороняємо.
— Від кого? — спитала молодший констебль Анґва. Вона також належала до нової хвилі рекрутів.
— Хіба не знаєш? Орди варварів, войовничі племена, армії бандитів… і всіляке таке.
— Що? І все це ми самі?
— Ми? Та ні! — засміявся Морква. — Це було б нерозумно! Ні, якщо ти там побачиш щось подібне, просто якомога сильніше дзвониш у дзвін.
— І що тоді?
— Сержант Колон, Ноббі та інші прийдуть на допомогу, як тільки зможуть.
Молодший констебль Анґва проскакувала очима туманний горизонт.
Вона усміхнулася.
Морква зашарівся.
Констебль Анґва одразу ж опанувала мистецтво салютувати. Їй ще не видали обладунків, та й не видадуть, будемо чесними, поки хтось не принесе нагрудник до старого зброяра Реміта і не скаже йому, мовляв, вдар молотом добряче ось тут і ось тут. Та й жоден шолом у світі не зміг би приховати цю копицю попелястого волосся. Але Морква вирішив, що констебль Анґва цього всього і не потребує. Люди битимуться за право бути нею заарештованими.