— Патриція дуже дратують міжвидові сутички, — сердито сказав сержант Колон. — У нього від них сарказм.
Тут йому щось спало на думку. Його обличчя навіть посвітлішало.
— Моркво, що ти думаєш?
Щось спало йому на думку вдруге. Врешті-решт Морква нижчий за званням.
— Капрале Моркво!
— Сержанте?
— Владнай це.
Морква поглянув на стіни тролів і ґномів. Вони рухалися одна на одну.
— Слухаюся, сержанте, — відповів капрал. — Молодші констеблі Дуболоме і Щебню — не салютувати! — гайда зі мною.
— Не можна їх відпускати! — обурилася Анґва. — Це ж вірна смерть!
— Цей хлопчина розуміється в питаннях службового обов’язку, — сказав капрал Ноббс. Він витяг з-за вуха недопалок і рвучко підпалив сірник об підошву свого черевика.
— Не переймайтеся, міс, — Колон намагався її заспокоїти. — Він…
— Молодший констебль, — виправила Анґва.
— Що?
— Молодший констебль, — повторила вона. — Не міс. Капрал Морква каже, що у вартового немає статі.
На тлі шаленого кашлю Ноббі сержант Колон продовжив:
— Я маю на увазі, молодший констеблю, що молодий Морква дуже хризматичний.
— Хризматичний?
— Дуже.
Трясти нарешті перестало. Товстунчик був дуже роздратованим. Дуже-дуже роздратованим.
Почувся стукіт.
Край мішка зсунувся, і на Товстунчика поглянув іще один дракон.
Він також мав роздратований вигляд.
Товстунчик відреагував у єдиний відомий йому спосіб.
Морква стояв посеред вулиці, склавши руки, в той час як двоє новобранців стояли прямо за ним, намагаючись одночасно стежити за обома маршами.
Колон думав, що Морква простак. Морква часто видається простаком. Та він і був простаком.
У цьому люди помиляються. Вони думають, що простак — це те саме, що дурень.
Морква не був дурнем. Він був прямим, чесним, добродушним і шляхетним у всіх своїх вчинках. В Анк-Морпорку, зазвичай, це і було характеристикою дурня, у будь-якому випадку, це давало б йому шанси на виживання, як у медузи на розпеченій сковорідці. Але варто було взяти до уваги ще декілька факторів. Один із них — це міцний кулак, який викликав повагу навіть у тролів. Інший — це те, що Морква мав якесь надприродне уміння усім подобатися. Він добре обходився з людьми, навіть арештовуючи їх, і мав виняткову пам’ять на імена.
Значну частину своєї юності він провів у невеличкій колонії ґномів, де майже не було чужих. В Анк-Морпорку його талант раптово розвинувся, наче навмисне чекав, поки Морква опиниться у великому місті, і досі продовжував розвиватися.
Він весело махнув ґномам, які стрімко наближалися.
— Доброго ранку, пане Ударстегно! Доброго ранку, пане Міцноруче!
Потім він повернувся і помахав першому тролю в колоні. Почувся приглушений звук, наче хтось запустив феєрверк прямо всередині троля.
— Доброго ранку, пане Боксите!
Він приклав руки до рота, утворюючи ручний гучномовець.
— Може, зупинитеся і послухаєте мене? — гукнув він.
Два марші і справді зупинилися, їх учасники вагалися і починали втелющуватися одне одному в спини. Інакше вони просто розтоптали б Моркву.
Якщо в Моркви і була якась вада, то це невміння звертати увагу на дрібниці, коли він брався за щось важливіше. Тож, думаючи про вирішення проблеми, він не помітив, як хтось почав перешіптуватися у нього за спиною.
— Гей! Ви напали на нас із кущів! А твоя руда матір…
— Годі, панове, — впевнено, але привітно продовжив Морква, — я впевнений, що для бійки немає приводу…
— Це ви напали на нас із кущів, мій прапрадід був у долині Куум, він мені розповідав!
— Сьогодні такий чудовий день у нашому прекрасному місті. Я звертаюся до вас як до поважних громадян Анк-Морпорка…
— Та невже? Ти навіть знаєш, хто твій батько?
— І закликаю… Ви повинні святкувати свої величні видові свята мирно… Погляньте на моїх колег, які забули про міжвидові розбіжності…
— Огидний ґноме! Я рознесу твою голову!
— Щоб забезпечити мир…
— Я б міг тебе знищити навіть однією рукою!
— У нашому місті, герб якого…
— Спробуй, і в тебе не стане ЖОДНОЇ!
— Ми з гордістю носимо на грудях…
— Гр-р-р-р-р!
— Ай-яй!
Морква раптом усвідомив, на нього ніхто не звертав уваги. Він обернувся.
Молодший констебль Дуболом висів догори дриґом, тому що молодший констебль Щебінь намагався постукати його головою в шоломі об бруківку. Молодший констебль Дуболом, своєю чергою, тримав Щебня за коліно, намагаючись зайняти зручну позицію для того, щоб увігнати зуби йому в ногу.
Учасники маршів спостерігали із захопленням.
— Ми повинні втрутитися! — сказала Анґва, визираючи з укриття, в якому сховалися всі інші вартові.
— Ну-у-у, — повільно сказав сержант Колон, — етнічні питання такі складні.
— Один невірний крок — і тобі каюк, — сказав Ноббі. — Ці хлопці вразливі.
— Вразливі? Вони намагаються вбити один одного!
— Це питання культури, — додав сержант Колон смиренним тоном. — Ми не можемо нав’язувати їм свою культуру. Нас звинуватять у видизмі.
А на вулиці капрал Морква стояв червоний, мов помідор.
— Якщо він хоч пальцем торкнеться когось із них, поки їхні друзі спостерігають, — пояснював Ноббі, — всьому плану гаплик. У такому випадку пропоную чимдуж тікати.
На могутній шиї Моркви почали виднітися жили. Він упер руки в боки і прогримів:
— Молодший констеблю Щебінь! Салютувати!
Вони вчили його годинами. Щебневі довелося сильно напружити мозок, щоб засвоїти це мистецтво, однак тепер все відбувалося на рівні автоматизму.
Він салютував.
У його руці висів ґном.
Тож він віддав честь, тримаючи молодшого констебля Дуболома, махнувши ним, наче маленьким розлюченим кийком.
Брязкіт їхніх шоломів, які нарешті зустрілися, відлунював від будівель, а вже за мить його витіснив звук падіння, бо вони обоє гепнулися на землю.
Морква потицяв у тіла носаком сандалі.
Потім він обернувся і покрокував у бік колони ґномів. Навіть повітря здригалося від його гніву.
У провулку ж сержант Колон від жаху почав смоктати край власного шолома.
— У вас є зброя, правда ж? — визвірився Морква на сотню ґномів. — Зізнавайтеся! Якщо ґноми, які мають зброю, зараз же не кинуть її на землю, весь ваш марш, а я маю на увазі весь, зараз же опиниться в камерах! Я не жартую!
Ґноми в першому ряду зробили крок назад. Почулися поодинокі звуки металевих предметів, що падали на землю.
— Це всіх стосується, — погрозив Морква. — І тебе, чорнобородий. Я бачу, як ти ховаєшся за паном Стегноломом! Я все бачу, пане Міцноруче! Покладіть зброю на землю! Не до жартів!
— Його вб’ють? — тихо мовила Анґва.
— Дивно, але ні, — сказав Ноббі. — Якби це робив хтось із нас, вони би подрібнили нас на фарш. Але, здається, у нього виходить.
— Це все його хризма, — нагадав сержант Колон, який так злякався, що мусив триматися за стіну, аби не сповзти по ній на землю.
— Харизма? — нарешті зрозуміла Анґва.
— Еге ж. Саме вона. Так.
— Як він із ними вправляється?
— Хтозна, — сказав Ноббі. — Може, у нього талант такий?
Морква повернувся до тролів, які мовчки посміювалися з ґномів.
— Щодо вас, — зауважив він, — я сьогодні обов’язково патрулюватиму Кар’єрний провулок. Сподіваюся, проблем не буде?
Тролі зачовгали своїми величезними ногами. Почулося бурмотіння.
Морква приклав руку до вуха.
— Не чую.
Бурмотіння стало голоснішим і нагадувало таку собі токату з сотні незадоволених голосів на тему «Ні, капрале Моркво».