Він зайшов у село сам уперше, але, оскільки його вже бачили туг не раз і дорога до Леіного дому була йому добре відома, прямував упевнено. Уже перед самим домом Леі раптом побачив отого рудуватого високого хлопця Гея, що під’юдив його стрибнути через багаття, і привітався з ним.
Гей саме заходив у сусідній двір. Він привітався з Волином також чемно, хоч насторожено. Волин відчував на собі важкий підозрілий погляд Гея, хоч і не озирався. Пішов далі, але здавалося йому дуже довго, що погляд Гея не полишав його потилиці.
Це було неприємно, і Волин, вже перед тим. як увійти у Леін двір, таки озирнувся. Гей ще стояв при хвірі ці і дивився на Волина. І враз Волин побачив, що над головою Гея засвітився ніби темний обруч. Здавалось, що Гей вилунює темне світло.
Волин у наступну мить збагнув, що це бачить лиш він і що це не світло – це темні Геєві думки про нього і йому стало трохи моторошно. Та якраз він увійшов у двір, намагаючись не думати про Гея, і побачив одразу ж у дворі Леу. Довкола її голови мерехкотіло ніжне блакитне світелко, а потім побачив її матір, що мала синьо-червоний обруч, у батька – також синьо-червоний. У всіх дітей були блакитні відсяяння довкола голів!
Волин не знав, що йому робити з цим баченням, як позбутись його. Бо ж як не звертати уваги, коли бачиш отаке. Заплющив очі, і коли їх розплющив, уже всі були без отих світелок навколо голів, і йому стало легше.
Леа радісно усміхнулась йому, коли він увійшов, здивовано, але радісно, і та чиста блакить, що світилась навколо її голови, без слів говорила про почуття дівчини.
Щось, однак, непокоїло її, вчувся Волин, хотів спитати, але його запросили обідати, і він лиш витяг з-за пазухи вінок, який Леа кинула в Озеро, і подав їй. Вінок висох, але засушені квітки збереглися, Волин подбав про це, і йому хотілося зробити коханій приємність.
– Уяви собі, я знайшов його. Саме цей вінок і саме я. Що б це значило?
Леа дивилась на нього довго і глибоко, поглядом таким промовистим, що він напружився і враз побачив її знову в тому блакитному сяйві; але ще вкупі з іншим, меншим, але ще блакитні наш, аж до гострої блакиті обручиком. Потім він заплющив очі і зняв це бачення. Але коли розплющив їх, то вже знав, що сталося.
Леа була вагітна. Маленьке сяйво означало інше, нове життя в ній. Волин ще не знав, чи свідома й вона цього. Але в ньому завирувала така буря найрізноманітніших почуттів, що він ледве стримував себе, щоби не злетіти в повітря, не витворити там щось таке, що не могло бути просто людським, а тільки його, Волиновим.
Адже це означає, що він таки теж людина, що він теж може бути таким, як і всі люди, що він може мати дітей, може жити людським життям, що в нього є майбутнє, адже тільки тоді воно є коли є продовження в нескінченності твого буття,
Потім усі обідали і поважно говорили про буденні справи, про погоду, про урожай ягід, про рибу в Озері, про лісових звірів, про те, як на Волина напав ведмідь і про те, що він гарний, добрий хлопець, і коли вони з Леою ще трохи підростуть, то можуть побратися...
Це сказав батько. Просто отак-от без зайвих слів-передмов.
– Ми ж бачимо все. Тільки ви ще замолоді, може, наступного року. А ти приведи нам свого брата, ми й з ним познайомимося. Та й домовимось, коли і що! Так, Волине?
– Так! – щасливо видихнув Волин. – Обов’язково! Спасибі вам за ласку і добро, за те, що мене, сироту, приймаєте!..
– Ти нам припав до серця, як і доньці нашій. А як так, то чого там шукати ще десь. Будеш жити з нами. Хату вам нову збудуємо...
Вони були так захоплені розмовою, що й незчулися, як за тином виросло кілька чоловіків. Серед них був юнак Гей.
Волин глянув, озирнувшись на них, і жахнувся чорній, як ніч, хмарі над ними, її чинили зараз їхні наміри, темним промінням проступаючи над їхніми головами.
Попереду всіх стояв невисокий старий згорблений сивий дід з палицею в руках, на яку важко спирався, бо, видно, вже ледве ходив.
– Доброго дня вам, люди! – встав з-за столу батько Леі. – Яка справа вас привела? Що має громада до мого двору?
– Хто цей хлопець у тебе за столом, Радане? – спитав дід. – Як його звуть?
– Його звуть Волин. Живе зазвичай влітку з братом на озері, взимку їдуть вони в далеке село з того боку озера. Молодь його знає, був він з ними на Купальську ніч. Хлопець добрий, до нашої родини пристав, мабуть, в нас і житиме!
Дід зайшов у двір і подибав до столу, де сидів Волин. Став і якусь мить приглядався до нього, а тоді повернувся до тих, що стояли за плотом.