— Я — ні.
Дівчина розсміялася.
— Гаразд, а що не так з психологією?
— Вона абсолютно безсенсовна. Це як спеціалісти з футболу в студії перед важливим матчем. Ти дивишся таке?
— Інколи.
— Ну, тоді ти знаєш, про що я. Їхні прогнози нагадують ворожіння на поведінці восьминога в акваріумі. Поверне ліворуч — переможе Німеччина, праворуч — Франція. Так само і психологія — розумна заднім числом.
Дівчина засміялася.
— Хто тобі дзвонив? Отой дзвінок щойно...
Вона надула губки, але мала при цьому дуже кокетливий вигляд. Особливо як на жінку, котра не збирається викликати в чоловіка по той бік столу жодних сподівань.
— Ти ж поліцейський. Здогадаєшся.
— Твій хлопець? Чому ти не відповіла?
Вона подивилася на нього серйозніше, ніж раніше.
— Ти так даєш людям знати, що вони питають про занадто особисті речі?
Тарас подивився на офіціанта, який, спершись на лікті, читав за стійкою газету.
— Я був прийомною дитиною у двох старших людей. Дітей завжди було троє. Хтось їхав геть, хтось новий приїжджав... Вони за кожного з нас отримували соціалку і так зводили кінці з кінцями, а в нас було де жити.
Він усміхнувся і кивнув головою на телефон на столі.
— Мені не хотілося говорити. Часто це прості теревені. Передзвоню завтра.
Якийсь час вони сиділи у тиші, а потім дівчина подивилася на Тараса своїми величезними очиськами.
— А що з...?
— Татом і мамою? Я до опікунів потрапив зовсім малим, тому батьків не памʼятаю. Про їхні імена я довідався лише тоді, коли вступав у кадетську школу. На той час обоє вже померли і...
Дівчина незмигно дивилася на нього крізь свою склянку пива.
— Може, ти думаєш, що я тобі все це розповідаю, бо хочу, щоб ти мене пожаліла?
— Що з ними сталося?
— Нічого. Не знаю. Я їх не знав.
Тіна поклала голову на долоні, спираючись ліктями на стіл, і її підборіддя опинилося нижче склянки.
— І нема жодної потреби дізнаватися про них більше. І, знаєш, у мене нема ніяких травм... що було, те було. Мені не складно про це говорити, просто-напросто нема про що.
— Цвілак знає про це?
Тарас похитав головою.
— А Брайц і Остерць?
— Мене ніхто ніколи не питав. Чоловіки про таке не говорять.
Офіціант підійшов до сусіднього столу і зняв скатертину. Дівчина зачекала, поки він зникне в своєму окопі.
— Насамперед хочу сказати... Я й на секунду не сумніваюся, що ти хотів би залізти мені в трусики, Тарасе. Як, зрештою, і Брайц, і Остерць...
— Ну й порівняннячко...
Порівняння справді вкололо.
— Та Остерць, може, й ні. Він би тобі приніс глушник вихлопної труби, це більше в його стилі.
Вони засміялися.
— Окрім того, — заговорила Тіна, — окрім того, я маю диплом із непотрібної науки, яка називається психологія, і знаю, що гумор виконує функцію непрямої реалізації заборонених прагнень і бажань. Звичайно, за Фройдом. На підставі цього твердження інші нікчемні психологи дійшли висновку, що жарти, де є насильство, найчастіше подобаються людям із прихованою агресією, а ті, які сміються з анекдотів про секс...
Дівчина замовкла і значуще подивилася на нього своїми очиськами.
— Дуже ймовірно, — сказав Тарас, — але хто дивився порнуху — я чи бабця?
Тарас допив свою другу вечірню каву, після сандвічів і кока-коли. Прокляття, чому бог, чи хто там відповідальний за це, не покарав його чутливістю до кофеїну?
— Тобі було складно?
Найкраще у стані сп’яніння, легкого сп’яніння, те, що алкоголь переносить людину з цифрового світу в аналоговий, з раціонального в інтуїтивний. Як тверезому чоловіку знати, в який момент торкнутись до жіночої руки?
— Не знаю. Я тоді думав, що ні, однак згодом, коли озирався назад... У Любляні, в школі поліції в Тацені я мав проблеми із самим собою... Можливо, через це.
Він отримав останнє попередження, наступним кроком було б відрахування зі школи — його застали пʼяним. Заставали пʼяним.
— Мені тоді здавалося це нормальним, але пізніше я зрозумів, що не всі мають таку потребу у...
— Любові?
Він усміхнувся.
— У приверненні уваги.
— Тому ти почав займатися альпінізмом?
— Не знаю. Можливо. Ти й сама знаєш, що завжди є ще щось...
Він і про це розмірковував. Що примушувало його лізти на стрімкі скелі?
— Завжди є ще щось, — повторив він. — І ти як психолог мусиш знати, що за тим чи іншим бажанням криється якась лібідальна штука, хіба ні?
— Зазвичай так і є.
— Ти знаєш, що мені нагадує скеля? Нагадувала... кожна?