— Вітаю, — сказав Тарас, коли тіло пристало до човна, і додав, можливо, через Тіну, а можливо, тому, що відчував потребу щось сказати: — Нам треба поговорити про те, як паркуватись у Триглавському національному парку.
Розділ 36
Бідолашний Робі Лап не тільки мав жахливий вигляд, а й ширив гнилий дух, його тіло набухло так, що спливло б і без допомоги водолазів, коли б не куртка, яка натягнула води. Окрім виколотого ока, тіло видавалося неушкодженим, зеленкавим і слизьким від водоростей. Тарас спробував витягнути його з води мотузкою, але відразу ж відкинув цю ідею. Морським вузлом прикріпив частину мотузки між поплавком і трупом до держака весла. Човен сильно нахилився, тож Тарас знаком наказав Тіні пересісти на інший бік.
— Зачекаємо на них, — пояснив він дівчині, яка після зойку вже заспокоїлась і намагалася допомогти підняти утопленого.
— Ми не блюватимемо?
Вона кисло всміхнулася і сперлася ліктями на коліна.
Тарас подивився на мертвяка, який знов опустився під воду і гойдався на глибині півметра від поверхні води. Вони могли затягнути його в човен, проте тоді зовсім промокли б, а тіло можна було транспортувати і водою. Тарас видобув із внутрішньої кишені куртки телефон і набрав номер.
— Він у нас...
Зачекавши трохи, продовжив:
— Сам побачиш. Ми ще чекаємо на Ґолю і його колегу. Щойно вони з’являться, будемо рушати.
Тоді наклацав іще один номер і повторив уже сказане, а тоді ще раз.
— Ну, що, — сказав він, сховавши телефон до куртки, — незабаром усі овечки будуть пораховані.
Минула ціла вічність, поки на воді не з’явилися пухирі, вони більшали й частішали, а тоді нарешті з води вигулькнули дві голови в чорному неопрені. Вічність, яку Тіна і Тарас перечікували у тиші, по різні боки човна. Тіна спиралася на коліна, а Тарас її роздивлявся. Вона була.... Він підбирав відповідне слово, а знайшовши — злякався. Навіть тепер вона була милою. Милою вона була і тоді, коли він нахилявся над нею, а вона, заплющивши очі, стогнала... Це дійсно трапилося? Зараз, коли під поверхнею озера, зовсім поруч із човном плавав потопельник, Тарасові це здавалося нереальним. Вона була милою і коли пила каву, і коли бурмотіла «One» в автівці, й коли... Невже ще кілька годин тому він упивався її тілом, а вона — його? В цьому човні, на цьому озері, біля надутих газами людських решток згадка про ніч видавалася шаленим сном.
Ґоля вхопився за бортики човна і виплюнув з рота регулятор.
— Доставка додому, — сказав він. Поруч із ним з води випірнув інший водолаз.
— Чорт забирай, Тарасе, ти його прив’язав. Добре ще, що тут не водяться акули.
Тарас усміхнувся.
— Ти читав «Старого і море» Гемінґвея? — запитав Ґоля. — Тобі здається, що це гейський роман?
— Хіба я щось колись говорив проти рибалок?
— Якщо ви обоє в настрої, може, затягнули б його досередини, — обізвався другий водолаз. — Бо мене вже трусить як собаку.
Тарас розгорнув на дні човна чорний мішок, натягнув латексні рукавиці і за допомогою водолазів переніс потопельника. Він намагався не намочитись, але йому це не дуже вдалося; намагався тримати слизький труп подалі від себе, але зробив іще гірше і двічі мало не впав на нього. Тіна хотіла допомогти, та інспектор наказав залишатися на місці. Вже й так човен мало не залило. Сморід стояв нестерпний.
— А уяви собі таку тухлятину влітку, — сказав Ґоля.
Вони верталися на берег дивним товариством. Дівчина в червоному пуховику, промоклий Тарас, два водолази в чорному і чорний мішок на дні човна. Тіна мовчала, Тарас також, говорив лише Ґоля, який був у гарному настрої, і Тарас його розумів. Для нього це було як збирати гриби, і найбільший гриб лежав тут, перед ними. Якщо вони не знайшли б його тепер, на водолазів чекав би ще день пошуків у мерзлій воді.
— Темно як в зад... пардон, як у тунелі, — затнувся він, глянувши на Тіну. — Ті лампочки мало що допомагають. Я плив над самим дном, торкався його руками, але ледь-ледь, щоб не збовтати мул... Внизу таке м’яке лайно, така глазур на камінні, аж тут мені рука плутається в якомусь дроті, так мені здалося, що це дріт. Я піднімаю, підношу до очей і бачу, що це — волосінь. Чорт! Але я боявся сподіватись, бо, Тарасе, чорт забирай, я не думав, що ми знайдемо його так швидко. Навіть у ставках це довго триває. А такої волосіні на дні взагалі скільки хочеш. Ну, я повільно тягну волосінь, і до мене припливає вудка; на той момент я вже плив у хмарі мулу, але відчув запах. Піднявся на метр вище і повільно накручував котушку, як на риболовлі, і мене принесло до нього. Щось відомо, хто він такий?