З асистентом — його прізвище було Кисовець, він був на десять років молодший від Цвілака, і Тарас із ним уже не раз співпрацював, — вони переклали роздягнений труп на каталку і перевезли його тих кілька метрів від холодильної через коридор у секційну, де закріпили металеве ложе з тілом над лійчастою конструкцією. Кисовець відвіз каталку в коридор і зачинив за собою двері. П’ятеро людей обступили труп на столі. Майда з безстороннім виразом обличчя сиділа за комп’ютером за два метри від них біля стіни і чекала. Тарас став поруч із нею.
«Труп чоловіка, вік приблизно тридцять років...» — завів Цвілак монотонно. Його голос і стукіт по клавіатурі були єдиними звуками у приміщенні, доки до них не додалося клацання фотоапарата. Тарас стояв біля Майди — рівна, мов струна, вона незрушно сиділа за клавіатурою, по якій літали її пальці. Щоправда, звідти труп було не дуже добре видно, і, може, якраз тому Тарас обрав це місце. Біле тіло, вкрите зеленкуватою патиною, зів’яле, з надутим животом, у якому, здавалося, ховався величезний м’яч, було огидним. І Тарас з жахом подумав, що буде, коли Цвілак скальпелем розітне його від шиї до паху й на своїй дорозі неминуче проштрикне ту кулю. І взагалі, чому інспектори повинні бути присутні на розтині трупів? Що він міг такого помітити, чого не помітив би патологоанатом?
Але до тієї миті було ще далеко. Десять хвилин Цвілак перелічував зовнішні ознаки, а тоді без якоїсь очевидної паузи для коми, яку поставила Майда, дав знак Кисовцю. Той зробив надріз на черепі, пройшовшись скальпелем через маківку, відтягнув шкіру, тоді — потилиця і обличчя; відокремив шкіру, підготувавши череп до розпилу. Цвілак обвів пилкою череп, вірніше, склепіння черепа, і відклав знятий верх на металеву тацю. Повернувшись до розкритого черепа, занурився в нього обома руками, але раптом здригнувся і витяг руки. Тарас подумав, що причиною стала якась технічна перешкода, травма через тривале перебування у воді. А те, що Цвілак міг натрапити на щось нове, несподіване, йому здалося майже неймовірним.
— Тарасе, підійди-но ближче, — сказав експерт, махнувши закривавленою рукавицею.
Тарас наблизився до оскальпованого розкритого черепа і заглянув у сірі нутрощі, покриті червонуватим слизом. Уже вдруге за три дні він розглядав людський мозок, і двічі йому подумалося про жовч, залиту малиновим сиропом.
— Що там? — запитав він.
— Оце.
Цвілак запхав два пальці, зовсім не ніжно, у сіру желатинову масу і натиснув на неї, розставивши їх на відстань двох сантиметрів. Мозок піддався натиску, і з еластичної поверхні з’явилося щось гладеньке, залізне.
— Чорт! — вигукнув Цвілак.
Двома пальцями він підважив цю абсолютно немислиму в людських тканинах річ і поволі витягнув її на світло. Затримав перед очима і обернувся до Тараса: якась штука циліндричної форми завдовжки два сантиметри, заточена на одному кінці, опинилася на висоті очей інспектора.
— Ти знаєш, що це, Тарасе?
— Знаю. Отже, він не втопився.
Цвілак відклав кулю на металеву тацю, поруч поклав пінцет і знову взявся за мозок, витягуючи його обома руками з черепа, водночас звертаючись до Тараса.
— Не так швидко. Ми доберемося до легень, і ти побачиш, що хлопець з технічного погляду втопився. Коли він упав у воду, він іще був живий.
Пляшка була напівпорожня. Цвілак дістав із шухляди келишок.
— Ти, як завжди, пас, — сказав він інспекторові, а той навіть не доклав зусиль, щоб кивнути у відповідь.
Цвілак наточив собі, відхилив голову, випив половину і відставив склянку на стіл.
— Після кожного розтину я випиваю одну-дві порції. Особливо мене зачепила та дівчина без голови. Може, мені й не можна, але часом краще випити, ніж не випити. Як же ж я хочу на пенсію!
— Ти впевнений? — запитав Тарас.
— У чому саме?
— Ну, про пенсію.
Цвілак стенув плечима і втупився у наліпку на пляшці, а тоді продовжив, мовби звертаючись до неї:
— Ну, так. Ти знаєш, скільки людей у цій країні мріє про пенсію? Чому я повинен бути інакшим?
Він подивився на колегу.
— А ти?
— А що я? — запитав Тарас.
— Що ти про все це думаєш?
— Що хтось його застрелив, затягнув у човен і пожбурив у воду. Я правильно зрозумів? — запитав Тарас.
— Ну, човен додав ти. Я лише кажу, що, перш ніж він потрапив у воду, в нього вже була куля в голові і він іще дихав.
— Він міг туди допливти?
— Та ну!
— Чи можна встановити, як довго він прожив з кулею в голові, перш ніж утопився?
Цвілак стенув плечима.