Він відклав скальпель на тацю, а і з іншої взяв якусь більшу штуковину — Тарас не знав, як вона називається. Коли Цвілак знову повернувся до нього спиною і нахилився над Лапом, щось заскреготіло.
— Думка, що при чотирьох градусах нічого не відбувається, хибна. Відбувається, але повільніше. Мікроби любісінько живуть собі і при мінус двадцяти, вони живуть у порах, які виникають, коли лід замерзає і витискає солі, серед кристалічних решіток утворюються гіперсатуровані поверхні, які складаються з трубочок, де сконцентровано всі поживні речовини, якими мікроби харчуються, й відтак розвиваються, хоча й дуже повільно. Тому в озері Восток в Антарктиді при бурінні виявили найстаріші організми, які налічують десятки тисяч років, і оживили їх. Мікроби не визнають жодних обмежень.
Долес кивнув на труп.
— Я дуже сподіваюся, що ця ниточка приведе до Вербича. Я навіть боюся подумати, що буде, коли виявиться, що він не винен і в цьому злочині.
Чи винен? Невже його відсторонять від слідства після фіаско на телебаченні цього вечора? Відправлять у відпустку? Чекатимуть, поки йому з’являться святі або привиди?
— Приведе, — відповів Тарас.
Те, що трупи множаться, має і позитивний бік — разом з ними множаться й дані. Особливо якщо ці трупи мають голови, а в їхніх кишенях лежать гаманці з паспортом.
— Це питання часу.
Слідчий суддя вдячно кивнув головою.
— Ще труп-два — і справу розкрито.
Його очі мало не вивалилися з орбіт.
— Я жартую, — сказав Тарас, якому стало жаль молодшого колегу. Тарас принаймні намагається щось робити, а тому доводиться лише очікувати.
— Ми розкажемо одне одному, хто з ким був, чи не будемо про це згадувати?
Коли це було? Двадцять років тому? Двадцять два?..
— Я не хочу знати. Не кажи мені, навіть якщо я тебе колись про це запитаю.
— Добре, — відповіла Аленка, і чому йому тепер здається, що тоді у її голосі він почув полегшення?
Тарас сягнув рукою за голову, взяв з полиці телефон, набрав Тіну й чекав. Ішли гудки. Він полічив до десяти й відклав телефон назад на полицю. Якийсь час розглядав стелю, а в голові йому деренчало. Він іще раз потягнувся по телефон і натиснув на ім’я в телефонній книжці.
— Я слухаю.
— Привіт, — сказав він. — Я дзвоню тобі з приводу нашого Лапа...
— Так?
— Він не втопився. Тобто втопився, але перед тим у його голові вже була куля.
— Його застрелили? — почулося відлуння у телефоні.
— Так. Я хотів, щоб ти знала.
Він сподівався, що вона скаже «дякую» чи щось таке і попрощається, але вона мовчала.
— По тобі сьогодні ведучий добряче пройшовся, — мовила вона.
Телеведучий знову на нього жалісливо глянув:
— Чи не було б краще, якби ви присвятили себе своїй роботі, а мені дозволили робити мою?
— Він того твого керівника розмазав по стінці, — задоволено сказав Тінин хлопець. Точніше, він сказав «розтер його».
— Не знаю, я не дивився.
І все ж, попри браваду, йому було не все одно.
— Мені приїхати у відділок?
Тепер була його черга мовчати.
— Коперська, 14, — обізвався він. — Я б хотів тебе побачити.
Він якраз устиг прийняти душ, як почувся дзвінок. Тіна була одягнена в куртку і в обтислий спортивний костюм. Щойно дівчина ввійшла, Тарас налетів на неї, обняв, запхав руки у штани, стиснув сідниці, поцілував і потягнув на диван у вітальні, де вже перед тим опустив жалюзі й увімкнув торшер з тьмяною лампочкою, яка відкидала м’яке світло. Тіна ніжно, але рішуче його відштовхнула. Він запитально на неї подивився.
— Потім, Тарасе.
Вона випросталась і з кишені куртки витягнула самокрутку.
— Джойнт? — запитав він.
Вона кивнула.
— Я не курю.
— А тепер будеш.
Тіна дивилася на Тараса серйозно, наче від того косяка залежало все.
— Я не розумію...
Вона всміхнулася, з тієї ж кишені видобула запальничку й прикурила. Втягнувши дим, затримала його в легенях так довго, що аж закашлялась, і простягнула самокрутку Тарасові.
— Сьогодні ввечері я б хотіла почути, як ти смієшся. Я ніколи не бачила, щоб ти сміявся. По-справжньому. А я б хотіла.
Тарас не взяв.
— Я присягаюся, що піду додому, де на мене чекає мій хлопець, який думає, що ми зараз чатуємо біля трупа з кулею в голові і водою в легенях, якщо ти не зробиш затяжку.
— Добре, — погодився Тарас. — Якщо ти роздягнешся.
Тіна всміхнулася й іще раз простягнула йому джойнт. Він узяв і швидко затягнувся, бо самокрутка вже згасала. Тіна зняла гольф через голову, розстебнула бюстгалтер, підвелася й скинула штани, шкарпетки й трусики. Елегантно, швидко й водночас не поспішаючи. Знову опустившись на диван, закинула на нього ноги й обернулася до Тараса, поклавши йому голову на коліна.