Тарас зробив іще одну затяжку, глибшу, і розкашлявся сильніше, ніж Тіна перед тим. Він простягнув їй самокрутку й намагався стишити спазми в трахеї. Коли він востаннє курив? Коли ще займався скелелазінням? Потім точно ні.
Він погладив її по коліні й пройшовся рукою по внутрішньому боці стегна. Вона не розставила ніг, простягла натомість косяк.
— Твоя черга.
Вони довго лежали в тиші. П’ять хвилин, десять, більше? Час наче перестав існувати, а Тарас відчував отупіння в голові й сухість у роті. Дівчина тулилася до нього, поклавши голову йому на груди й пестячи сосок. Його рука ніжно погладжувала її сідниці.
— Коли має повернутися твоя дружина? — нарешті запитала вона, а йому від злості захотілося закричати.
— У вівторок. У вівторок увечері. Тобто післязавтра.
Вони знову замовкли.
— І що тепер?
Тарас пройшовся середнім пальцем по її хребту, починаючи від шиї й аж до куприка.
— Не знаю.
— Як не знаєш? Це ж у тебе не вперше.
Тарас відповів не одразу.
— Мені байдуже, якщо не вперше. Мені просто цікаво. Бо для мене це вперше, якщо тобі хочеться.
— А чому ти думаєш, що не вперше?
Дівчина обернулась і, спершись на лікті, подивилася йому зблизька, з відстані десяти сантиметрів, у вічі.
— Не я ж про це говорю. Оскільки для мене вперше, то я бачу, що для тебе — ні.
Тарас не відповів, Тіна всміхнулася й попестила його волосся.
— Це не має значення.
Потім вона сіла на край дивана й стала збирати одяг.
— Якщо хочеш, можеш переночувати тут.
— Ти цього справді бажаєш?
Тіна зазирнула коханцеві в очі з такою самою посмішкою, що й тоді, коли простягала йому самокрутку чи коли потягла його за ремінь.
Тарас кивнув.
— А що я маю сказати своєму? Що провела ніч в Інституті судової медицини?
Коли Тіна пішла, Тарас сів на диван і якийсь час сидів на ньому, голий і отупілий. Потім піднявся, відчинив вікна на сорок п’ять градусів, щоб кімната не вбрала запах марихуани, і пішов у душ. Рештки джойнта він викинув у туалетну раковину і дбайливо відправив їх у річку Саву. Він трохи постояв під гарячою водою й уже витирався рушником, коли йому здалося, начебто він почув перед будинком звук автомобільного двигуна. Задзвонив дверний дзвінок, і Тарас, загорнутий у рушник, поквапився до дверей. Якщо б він не був під наркотиком, то зрозумів би, що машина, яка було приїхала, вже поїхала геть.
— Привіт, — сказала Аленка, сміючись до нього. — Єдина дружина, якій за двадцять років не обрид її чоловік, покаянно вертається додому.
Жінка увійшла й обняла його. Тарас здригнувся, коли холодна куртка торкнулася його шкіри.
— Мені тебе бракувало, мій Шерлоку Холмсе. Звідки ти знав, що це я?
Тарас обійняв дружину, а його захмелілі мізки панічно намагалися знайти правильну відповідь.
— Чи тепер нові правила, і ти всім відчиняєш двері, замотаний у рушник?
— Я впізнав звук машини, — сказав він, і йому здалося, що слова перекочуються в роті — як після шістнадцяти кухлів пива. Яка в чорта машина, вона ж приїхала не своєю.
Аленка не збагнула. Подивилася на нього і торкнулася рушника.
— Я теж піду в душ і приєднаюся до тебе.
Поки Аленка була у ванній, він оглянув вітальню, навіть обнюхав диван, чи не залишилися на ньому сліди Тіниних парфумів або якісь плями, тоді сів і намагався сконцентруватись. Телефон перевів у режим зустрічі, щоб не відповідати на дзвінок, якби Тіна надумала зателефонувати, чи пояснювати Аленці, хто йому надсилає повідомлення в неділю опівночі. А тоді увімкнув телевізор, наче боячись, що тиша його видасть.
Розділ 39
Він пройшов повз охоронця за п’ять дев’ята — в цей час у кабінеті мали би бути всі — і Брайц, і Остерць, і Тіна. Тарас не хотів зустрітися з нею віч-на-віч. Хоча мусив би: щоб запросити на каву й сказати те, що повинен, вони мали б залишитися наодинці.
Відчинивши двері й побачивши Аленку з валізою і лижами у полотняній сумці, він від несподіванки і думки про те, що сталось би, коли б вона приїхала на п’ять хвилин раніше, жахнувся. Як би він зміг коли-небудь подивитися їй у вічі? Ні, це більше ніколи не повториться. Він не образить її, не зруйнує все те, що вони збудували разом за ці понад двадцять років. А коли Тарас себе опанував, то сказав собі, що не піде винаймати якусь кімнатчину. Він застарий для таких жартів, і діти, яких він буде глядіти, пеленати і з якими їхати в швидку серед ночі, будуть його онуками.