— Ти не мусиш зі мною розмовляти, — попередив Тарас. — Йдеться про інформативну бесіду.
Тиша у відповідь.
— Просто щоб ти знав.
Йому не треба було пояснювати, бо Зідару, безсумнівно, це було вже відомо. Тарас поклав на стіл папку, розкрив її, витягнув фотографію Лапа на секційному столі, зроблену до того, як за тіло взявся Цвілак, і показав світлину ув’язненому.
Той тільки кинув на неї погляд.
— Коротко про справу. В Бохинському озері ми знайшли такого собі Робі Лапа з кулею в голові. Зовсім випадково його підняв із дна місцевий рибалка. Хлопця рік тому умовно засудили на два роки за те — ми порозпитували на вулиці, — що він час від часу працював на тебе.
Тиша у відповідь.
— А раніше ми в цьому озері, точніше, у річці, що з нього витікає, знайшли труп жінки, як ти уже знаєш, із відрізаною головою.
Тарас уважно стежив за його обличчям. Без змін.
— Ні?
Тиша у відповідь.
— Відверто і лише між нами. Я сумніваюся, що за всім цим стоїш ти, але якщо ти не допоможеш, я почну про це думати. Окрім того, нашу розмову буде запротокольовано, і коли ти через п’ять років подаси клопотання про умовно-дострокове, в ньому буде написано: відмовився від співпраці.
Здається, він марно витрачає час. Зідар знає, що він блефує і що його через п’ять років випустять, незважаючи ні на що. Він сидів на стільці, руки, зігнуті у ліктях, утворювали прямокутник і спокійно лежали одна на одній, а розсіяний погляд блукав приміщенням, не зустрічаючись із Тарасовими очима, попри намагання останнього зазирнути у вічі співрозмовникові. Навіщо ж він погодився на бесіду?
Відсунувшись від столу, Тарас підвівся і рушив до дверей. Він уже взявся за клямку, аж...
— Інспекторе...
Тарас обернувся.
Зідар ледь повернув голову у його бік. Дивився на нього.
— Вона вже була мертвою, коли...
Тарас повернувся до столу й сів на стілець.
— Будемо торгуватися?
У кишені куртки задзвонив телефон. Тарас подумки лайнувся, витягнув апарат, збив дзвінок, навіть не подивившись, хто дзвонить, поклав телефон на стіл.
— Вона вже була мертвою, коли їй відрізали голову? — перепитав Зідар, але й цього разу не потрудився глянути на Тараса — втупився кудись повз інспектора.
Тарас, підперши рукою підборіддя, якийсь час неуважно розглядав обличчя Зідара. Той ніяк не реагував. Ніби він нікуди-нікуди не поспішав, що, зрештою, було правдою. Принаймні кілька найближчих років. Тоді Тарас сягнув у папку і витягнув з неї ще одну фотографію. Він потримав її перед очима, ніби вивчаючи щось на ній, а тоді і її, як і першу світлину з Робі Лапом, поклав на стіл перед Зідаром.
Вийняв із папки ще один аркуш, копію протоколу про розтин обезголовленого жіночого тіла, і швидко й навмисне байдужим тоном прочитав висновок. Він намагався вимовляти слова чітко і при цьому периферійним зором стежити за Зідаром. Тарас чекав, що він його урве, дасть знак, що досить, але ні. Тож інспектор дочитав до кінця, що в нього зайняло п’ять хвилин. Потім підвів голову і подивився на обличчя ув’язненого. Йому здалося, чи воно стало на відтінок темнішим?
— Отож, — зітхнув Тарас і похитав головою, — бідолашна була живою...
Маленька брехня — подарунок богів, а Зідар не був тією особою, до якої він відчував прихильність.
— Отож ти тепер знаєш те, що знаю я. Ти можеш бути настільки люб’язним, щоб розповісти мені дещо навзамін.
Як жалюгідно — благати вбивцю і замовника вбивств про люб’язність.
— Наприклад, для початку, хто ця жінка?
Тиша у відповідь.
— Ну що ж, щиро дякую.
Тарас міг не витрачати часу на це. Зібрав світлини, протокол, склав у папку, підвівся, пішов до дверей, взявся за клямку...
— Я маю серйозну пропозицію для вас, інспекторе.
Тарас обернувся.
— Грошей вам не бракує, ні, але все ж.
— Отакої. Не бракує, значить?
На обличчі Зідара заграла легка усмішка.
— Я маю на увазі не вашу зарплату, а клініку вашої дружини...
Тарас знав, що під час таких бесід самоконтроль — це половина здоров’я, і вмів його зберігати, але зараз йому мало не відвисла щелепа.
— Ви не знали? — ще помітніше всміхнувся Зідар, і якщо Тарасові як поліцейському коли-небудь було соромно, то тепер. Як так сталося, що він не знав?! Як так сталося, що той паразит...