Чи була вона в Бохині п’яна? Не настільки, щоб виправдовуватися цим. Чи вона шалено закохалася? Тіна задумалась... а задумавшись, страшенно злякалась... але ні, вона не була шалено закохана. Може, трішки.
Вона забула запитати працівницю, скільки часу треба, щоб вислати статті, це ж не мало бути довго? Чи ні? Її дратувало те, що вона в кабінеті сама. Не тільки тому, що не може нікого нічого запитати, — вона не хотіла перебувати наодинці сама з собою.
Як можна бути закоханою лише трішки? «Та ну, не вигадуй, ти не закохана, — сказала вона сама до себе і злякалася власного голосу. — Ти просто хотіла трахнутися, — сказала вона вголос зумисне грубо, — і не роби тепер з цього драми. Ніхто не дізнається, і це не повториться...»
Але ж повторювалося... Тарас отримав те, що хотів, вона теж, мусила зізнатися собі, і він не буде ризикувати, щоб про це дізналася дружина. Це все.
Може, варто ще раз зателефонувати в архів і запитати, скільки часу це займе? Як би вчинив Тарас? Мабуть, уже на початку розмови нагримав би на них.
Чи гризло її сумління через Александра? На диво, мало, якщо щиро. Раніше вона не могла й уявити такий вчинок зі свого боку і верталася додому зі спокійним серцем, а тепер... Чи секс із Тарасом кращий? Інакший, а інакший зазвичай кращий, принаймні на початку... Ну, так, інакший і кращий, кому вона бреше. Але справа не в цьому... Не тільки в цьому.
Вона натиснула кнопку повторного виклику.
«Бо? — сказала вона і розсердилася, подумавши, що повторює оте «бо» за Тарасом, — бо Тарас — це... — вона підбирала відповідне слово, — вдячний?» Це було правильне слово? Бо, побачивши її голою, він ледь помітно, може, й несвідомо, потрусив головою — мовляв, а це що таке? Бо Александрові все видавалося самоочевидним, і не тільки через звичку, а вже з самого початку? Самоочевидно, що він може завжди мати доступ до її тіла. Чи це відмінність між аналоговим і цифровим поколінням? Чи між інспектором-криміналістом і маркетологом? Чи просто між конкретним Тарасом і конкретним Александром?
Щось з’явилося на екрані. Мейл. А в слухавці зазвучала каринтійська вимова: «Я слухаю».
Тіна вибачилася.
— Нічого страшного, — почулося по той бік. — Тепер завдяки комп’ютерам усе дуже швидко.
Дівчина поклала трубку, клацнула на мейл і на вкладення. Можливо, тут криється частина відповіді. Завдяки комп’ютерам усе справді швидше, але не завжди краще.
За півгодини вона опрацювала все, що слід було опрацювати. Статей було небагато. Найбільше інформації — про суд, у цих матеріалах Зідара називали королем наркомафії; були також два короткі інтерв’ю з ним, у яких він запевняв, що поліцейські помстилися йому через особисті образи — наприклад, через те, що він переспав із майбутньою дружиною одного з криміналістів; кілька статей, швидше репортажів з часів до арешту про світські події, на яких Зідар з’являвся у супроводі своєї дружини, яка була, судячи з фотографій і дат, занадто стара, щоб бути їхньою жертвою, і, як додала злобливо Тіна, затовста. Інших жінок на фотографіях не було, в текстах теж, лише під однією фотографією, ще до моменту, коли жовта преса дізналася, що йдеться про злочинця, був підпис: «Мітя Зідар, любитель дорогих автомобілів і розкішних жінок». Там була фотографія якоїсь старлетки, чи то співачки, чи то моделі, але вона була, наскільки знала Тіна, живою. Про всяк випадок Тіна вбила ім’я дівчини в пошуковик і побачила фото з її новорічного виступу.
Невже Тарас доручив їй цю роботу лише для того, аби позбутися її?
Вона ще раз переглянула статті і придивилася до тієї, в якій писалося про день оголошення вироку. На фотографії був оператор з камерою і мікрофоном, який тримала чиясь рука — не видно чия, — а на задньому плані — суд. Під нею підпис: «Справа, про яку останнім часом писали всі медіа, завершилася. Зідар буде сидіти».
Задзвонив телефон. Тарас.
— Привіт, — сказала вона і з жахом відчула, що її голос тремтить.
— Привіт, — відповів Тарас, — що нового?
— Я дзвонила в архів... — «а в нього голос не тремтить», подумала вона розчаровано. — А ти?
Вона не хотіла цього, однак те «А ти?» прозвучало так інтимно, так непрофесійно, що вона вже хотіла додати: «Як минула бесіда?» або щось подібне, та він її випередив, схоже, не помітивши жодних нюансів.
— ...тому я наказав Брайцові й Остерцю порозпитувати на вулиці, ким може бути жінка, через яку Зідар трощив столи в тюрмі, а ти подзвони журналістам, які писали про нього, і запитай, чи є в них якісь ідеї. Хтось щось має знати.