Брайц зібрався щось сказати, але Остерць його випередив:
— Я часто бачив результати ДНК-аналізу, і дотепер мені незрозуміло...
Він не зміг пояснити, що саме йому незрозуміло, через копняк у ногу від Брайца і мусив постаратися, щоб не застогнати вголос. Та все одно було запізно.
Ґолоб усміхнувся, подивився на гостей, випростався у кріслі і переплів пальці рук. Він обожнював роботу судового експерта, і лише одного йому бракувало з попереднього, університетського життя — лекцій, передачі знань. Йому здавалося, що він має до цього хист.
— Вони хоч би дядько і племінниця? — все ж спробував уникнути неминучого Брайц.
— Ви відразу все зрозумієте, я поясню. Отже...
Ґолоб зручно відкинувся на спинку крісла, голову закинув так, щоб дивитися кудись понад візитерами, і почав:
— Коли ми отримуємо біологічні взірці волосяної цибулини, бо самої волосини недостатньо, це ви мусите знати, або сперми чи інших виділень, як у нашому випадку, слини... ми всюди зустрічаємо клітини. Клітини мають сорок шість хромосом, а саме двадцять три материних і двадцять три батькових... — ця лекція зазвичай призначалася Тарасові, який її слухав, коли мав час. Але Тарас уже все це чув, а ці обидва — ще ні.
Можливо, у Ґолоба й справді був хист до передачі знань, та він не мав нагоди трохи його відточити. Тому з ним відбувалося те, що й з іншими людьми, які багато всього знають, але під час викладу перескакують з теми на тему. У природі все з усім пов’язано, таким було й пояснення директора.
— Це не означає, що ти як батько віддаєш свою половину, ні, ті клітини у процесі перемішуються, — продовжував він.
Брайц іще раз спересердя копнув Остерця ногою і спробував умоститися зручніше. Він знав, що їх з цієї пастки випустять не швидко.
— Тому половина хромосом дитини, які вона отримала від тебе, не ідентична з твоїми хромосомами, бо все вже перемішалося. Деякі часточки перехрещуються, тому кожна дитина унікальна. Уяви собі, ніби в тебе дві книжки і ти їх порвеш на розділи, а потім рандомно збереш в одну, в якій розділи стоять випадковим набором. І все ж, деякі гени перемішаються більше, ніж інші. Серед тих, які найменше, — групи крові, гени кольору очей... Ті гени відносно добре зберігаються, і з їх допомогою, відповідно до частки збережених генів, можна вгадати, чи йдеться про твого батька, діда. Тобі від батька переходить половина генів, а від діда — лише чверть. У випадку братів і сестер цих варіацій менше.
Остерць згідливо кивав головою, а Брайц вирішив, що не буде цього робити зумисне, тож Ґолоб, кілька разів кинувши на нього погляд, сконцентрувався на Остерцеві — він не метатиме бісер перед свиньми.
— З відібраних взірців видобуваєш ДНК... Звичайно, ти не можеш просеквенціювати цілий геном, а використаєш тільки точно визначені... Ох, тепер мушу вам пояснити трохи молекулярної біології...
— Не знаю, чи ми потрафимо... — спробував цього разу Остерць.
— Справді? Це ж чудова наука. Якщо у неї заглибитися...
Брайц глянув на Остерця з глибоким презирством.
— Ви маєте знати, що ДНК — дволанцюгова, — продовжував Ґолоб, ледь прикривши повіки і дивлячись у стелю. — Один ланцюг побудований так, що після блоків з п’яти рисок ідуть блоки з трьох рисок, а комплементарний ланцюг іде у зворотному напрямку. Тобто один вектор туди, а один вектор сюди. Отож, якщо хочеш провести дослідження, мусиш узяти короткі сегменти ДНК, які при високій температурі збігаються з комплементарними, і...
«Бла, бла, бла... — повторював у своїй голові Брайц. — Бла, бла, бла...»
— ...якщо візьмеш сестрину, то в окремих сегментах отримаєш деякі відхилення. Але ті відхилення все ж набагато менші, аніж коли порівнювати з ДНК, наприклад, кузини. Одні гени повзуть угору, другі вниз... Трохи розвиднюється?
Ґолоб показав на папір перед ними. Остерць кивнув головою, Брайц дивився кудись у порожнечу.
— Це ми говоримо про гени з боку батька. У випадку з матір’ю інакша штука. При заплідненні сперматозоїд у яйцеклітину впорскує свій ДНК. Та ДНК прокладає собі шлях і вже в ядрі об’єднується із сестринською. Це клітини-еукаріоти, а бактерії і археї — клітини-прокаріоти, вірусів на цій мапі нема, бо вони не можуть самостійно розмножуватися. Еукаріоти мають іще таку властивість, що... Наша клітина потребує ще один апарат, який називається мітохондрія, вона генерує енергію. Якщо зробимо відступ і озирнемося назад, то колись був лише один прокаріот, одна архея, яка ковтнула бактерію, і відтоді вони існують разом у симбіозі й розвинулися у тваринні клітини. А коли архея ковтнула фотосинтетичну, фототрофну бактерію, утворився хлоропласт і звідти беруть своє життя рослини...