— Знаю.
— Не знаю, чи тобі відомо... В нього їх була купа... Аленка теж, ти це знаєш?
— Знаю, — сухо відповів Тарас.
— Знаєш? А я робила вигляд, що мені байдуже, але мені не було. Мені було так боляче...
Жінка зітхнула і знову заплющила очі.
— Наче хтось перемотав фільм назад, наче все життя пройшло перед очима... і єдине, що ти можеш сказати, що фільм вийшов убогим. Май мізерно, кажуть у цих краях.
Розплющила очі і подивилася на інспектора. Тепер він бачив іншу Карін.
— Що ти зробив би, коли б прийшов додому, а там сидить голий тип і каже, що чекає не тебе, а Аленку? І що вона вагітна від нього?
— Вагітна?
— Так, вагітна від мого чоловіка. З яким я не могла мати дітей.
— Вона не була вагітною, — сказав Тарас і повторив: — Повір мені, не була.
— Вона так сказала.
— Ти ж цілилася їй у голову. Що вона могла зробити?
Карін скривилася.
— Ти її застрелила?
— Ага.
— А чоловік, якого ми також витягнули з озера?
— Я не знаю, звідки він взявся. Він там стояв і дивився.
— І ти застрелила його теж?
Жінка кивнула.
— Потім ти їх поклала у човен Балажича і відвезла до Старої Фужини, туди, де озеро найглибше...
— Я тридцять років приїжджаю сюди, Тарасе. Я про озеро знаю більше, ніж місцеві.
— Тому чоловікові ти напхала каміння в кишені, а жінці ні.
— Вона ж була гола, як я могла це зробити?
— Потім ти спалила човен на березі й на іншому вернулася назад.
— Там усе було в крові, — сказала вона, наче перепрошуючи.
— Але човен ти не прив’язала на місце?
— Не знаю, Тарасе...
Якби ті шмаркачі не вирішили на ньому покататись і випадково не «повернули» його Балажичеві, якби він повірив дівчині, яка твердила, що вони знайшли човен на березі, якби дружина Балажича помітила, що то не їхній човен...
Він провів рукою по волоссі.
— Я стежила за тобою тоді, на озері.
Тарас подивився на Карін. Її обличчям майнула зла посмішка.
— Про що ти говориш?
— Про тебе, — відповіла вона, вказуючи старечим вказівним пальцем йому за спину, — і про те дівчатко, що стоїть там. Ви були дуже милі одне з одним на воді.
— Їй було холодно, — сказав Тарас.
З грудей Карін вирвався якийсь звук, схожий на гарчання.
— Ви, чоловіки, всі однакові.
За Тарасовою спиною відчинилися двері і хтось кашлянув. Тарас обернувся і побачив Брайца, який похитав головою: мовляв, усе погано.
— Я ж сказала, що вона весь час була там.
Тарас зітхнув і знову провів долонею по волоссю. Всього забагато... Він подивився на вдову і зітхнув. Треба закінчувати.
— Ще одна річ... Смерть твого чоловіка. Він достоту приймав ліки від високого тиску, і, якби хтось їх підмінив на ті, які діють навпаки, міг би статися інсульт.
Жінка засміялася.
— Хто тобі це сказав?
Тарас мовчав.
— Цього ми вже ніколи не дізнаємося, правда?
Карін подивилась на нього з люттю в погляді.
— Не переживай. Коли щось у ньому і знайшли б, то зависокі дози віагри. Вона його вбила, а не я.
Вона взяла склянку і подивилася крізь світло.
— Як кров. Ти не знаєш, що втрачаєш.
— Вона була людиною, Карін.
— Як і я колись.
Удова піднесла склянку, наче хотіла з ним цокнутися, але перехилила і повільно, але рішуче випила до дна, потім обережно поставила на стіл, наче вважала, щоб склянка не випала з рук.
Тарас дав знак Остерцеві, який витягнув з кишені наручники і зробив крок до них, але його зупинило харчання, яке вирвалося Карін з рота. Тіна підбігла і невпевнено зупинилася, переводячи погляд з жінки, яка скрутилася в клубок і в жахливих конвульсіях впала з дивана на підлогу, на Тараса, який з відсутнім виразом обличчя спостерігав за сценою. Потім підвів очі на Тіну і повільно повернувся до Остерця.
— Викликай Цвілака.
Голова дівчини, тіло якої вони витягли з Сави Бохиньки, лежала загорнена в поліетилен у скриньці, на верхній полиці між інструментами. Тарас, не розгортаючи, передав її Цвілакові, який приїхав через дві години. Інспектор показав тіло і розповів про те, як Карін померла.
— Карін... — прошепотів Цвілак і якийсь час мовчки постояв біля трупа. Тоді зітхнув і став навколішки.
— Ціаністий калій, — сказав він. — Б’юсь об заклад, що це ціаністий калій.
Патологоанатом обернувся і зупинив свій погляд на Тіні:
— Ціанід блокує клітинне дихання. Зупиняє дію ферменту цитохром с-оксидази, і стається внутрішня гіпоксія. Зойкнеш — і...
Епілог
Він вийшов з будинку і глибоко вдихнув повітря. Південний вітер ніс відлигу, і сніг на даху вже почав танути.