У свіжіших версіях тієї історії замість колеги виступав уже сам Брайц.
— У таких випадках ідеться про ненависть... — сказала Тіна. — Людину, якій відрізують голову, мусять дуже ненавидіти.
— І що роблять з головою?
— Може, вона в річці і ми її ще не знайшли.
Тарас похитав головою.
— Не вірю. Нема жодної логіки в тому, аби завдати собі такої мороки, щоб комусь відрізати голову і тоді викинути її в те саме озеро. Голова — це трофей.
— Як в ІДІЛ?
— Приблизно.
— Є імовірність, що це ІДІЛ?
Тарас знову похитав головою.
— Я в це не вірю. Звичайно, все можливо, але не все ймовірно. І якщо через тиждень нам доведеться розслідувати версію з ІДІЛом, це означатиме, що в нас великі труднощі.
— Твоє припущення?
— Не знаю. Якщо жертва місцева, не мало б виникнути проблем. Рано чи пізно її оголосять у розшук. Якщо ж це іноземка... Приміром, вона — повія і в неї закохується місцевий Янез із Єсениць. Якийсь час ходить до неї як клієнт, потім пробує переконати її перестати цим займатися, вона відмовляється, він застає її з іншим...
— І де в такому разі голова?
— Не знаю. Та навіть якщо все розгорталося приблизно так, великих труднощів не мало б виникнути. Протверезівши, середньостатистичний Янез мав би скочити за нею в озеро.
— Чому ти думаєш, що це — повія?
— Я так не думаю, але припускаю, що так може бути.
«Виголений пах, — диктував Цвілак секретарці, оглядаючи труп, перш ніж зробити розтин. — Волосся на лобку видалено за винятком вузької смужки над клітором завширшки один сантиметр і завдовжки чотири...»
— Це ще не означає, що вона повія.
— Ні, але є велика ймовірність, що вона приїхала в Бохинь...
Як це сказати?
— Шукати пригод? — сказала Тіна замість нього.
— Наприклад. Дякую... Так, або розраховувала, що так станеться. Ви, жінки, не робите ж там укладку щодня?
Вона засміялася.
— Як хто. Тарасе?
— Так?
— Я досить доросла і можу без проблем чути такі слова, як «трахатися» і схожі.
— Добре, — сказав чоловік і подумав, чи не розповісти їй історію Брайца. Він би, напевно, все одно не розповів, та задзеленчав телефон. Тарас натиснув на кнопку і якийсь час слухав.
— Дзвонив Брайц, — повідомив інспектор, поклавши телефон у нішу на дверцятах машини. — Як я і думав. Ким би не був наш хлопець, він, найімовірніше, правша, інших вихідних даних нема, він нічого після себе не залишив. На відбитки пальців я й не розраховував, сподівався, що, може, знайдеться щось під нігтями, але нічого. Нічого. Відбитків пальців жертви нема в базі, принаймні у словенській, ДНК також, дані з-за кордону чекаємо, також чекаємо на результати токсикологічних аналізів з ІСМ. Коротше, на тепер — нуль інформації.
Приблизно через півгодини, протягом якої вони їхали мовчки під звуки рок-н-рольних хітів сімдесятих і вісімдесятих, Тарас припаркував авто перед збудованим у зруб дерев’яним рестораном у Бохинській Бистриці, де вже стояла машина зі знаками Національної лабораторії судової експертизи. Паркінг перед рестораном був мало де почищений від снігу, і Тарас доклав чималих зусиль, щоб умістити свою машину між дерев’яною огорожею і купою снігу, якою був, мабуть, укритий сусідній автомобіль. У порожньому ресторані сидів Ґолоб із двома співробітниками, на їхніх куртках виднілися поліцейські значки, а коли інспектор наблизився до їхнього столу, то помітив також зелений робочий комбінезон. Тарас волів би їх зараз бачити у цивільному, але забув про це сказати. Він усівся на єдиний вільний стілець, і тієї ж хвилі з сусіднього столу приплив іще один, для Тіни. Тарас представив нову колегу, всі потиснули руки, і Тарас упіймав кілька виразних неприхованих поглядів, значення яких ніколи не розумів. Вони справді думали, що жінки поведуться або хоча б оком моргнуть на таку поведінку? На «привіт», потиск руки і підморгування Тарасові?
Тіна, якщо навіть це зауважила, не реагувала. Отож вони сіли за стіл і Тарас коротко переказав історію про те, як у річці знайшли жіноче тіло, що воно зачепилося за гілки кущів і що тоді падав сильний сніг.
— Що знайдемо, те й буде, — сказав Ґолоб. — Щось завжди знаходиться, хоча зі снігом проблемно. Якби її вбили там, де ви її знайшли, ми б щось придумали, а так... Ми постараємось, але я б на твоєму місці не надто сподівався.