— Що? — запитала дівчина.
— Що-небудь, — відповів Тарас і подивився на чоловіка.
— Що? — видушив той у відповідь на погляд.
— Дівчина була досить приваблива. Чоловіки таких запам’ятовують. Розкажи мені про десять дівчат, яких ти цього тижня зауважив поблизу — в готелі, на лижах, де-небудь...
Молодик стенув плечами.
— Не знаю... Я бачив групу англійок на Воґелі.
Тарас йому кивнув.
— Я їх запам’ятав, бо мені здалося, ніби вони вперше стоять на лижах.
Тарас кивав.
— Я пам’ятаю офіціантку в готелі...
— Високу фарбовану блондинку?
— Так, її.
Тарас уже мав її в записнику.
Хлопець стенув плечима.
— Не знаю, ми тут... ну, як сказати... в цій дірі, і, крім того...
Тарас кивнув, так, вони приїхали парами.
— А ти? — обернувся він до дівчини.
— Я?
— Ага.
— Я не дуже розглядаю жінок... Ну, не знаю, тут і так нікого нема. На лижах я теж зауважила тих англійок, офіціантку я не пам’ятаю, в готелі ще були якісь малі шмаркачки. Ти пам’ятаєш, ми ще їх жартома назвали...
— Тюльками, — сказав чоловік.
— І... більше нікого...
— А привиди рахуються? — запитав хлопець.
— Привиди?
— Так, три-чотири дні тому ми після обіду їздили в Блед, бо хотіли на Новий рік запустити ракети або петарди, і коли поверталися, а було вже темно, за якийсь кілометр перед озером мало не переїхали жінку, яка прогулювалася вздовж дороги. Вона була в темному пальті і нічим навіть не присвічувала.
— А вам що, їх забракло?
— Чого?
— Петард.
— А, ні. Тілен, той, що в машині, забув їх у Любляні, і ми мусили поїхати по нові у Блед, і коли не знайшли петард у Бледі, поїхали до Радовлиці.
Тарас кивнув.
— Отож та жінка? З нею був собака?
— Так, здається, справді був.
— Маленький, з великою головою?
— Не знаю, його на землі майже не було видно.
— Човен на місці, — сказала Тіна. — Прив’язаний перед садибою.
— Я ж так і казала, але ми взяли його не там.
— Добре, — сказав Тарас, підводячись зі свого крісла. — Дуже вам дякуємо за ваш час. Перш ніж ми поїдемо, я хочу вас попросити віддати мені петарди, які у вас залишились. А щодо човна — ось тут номер телефону його власників...
Тарас видер із записника аркуш і поклав його на стіл.
— Я їм завтра зателефоную і розповім, що сталося. Сподіваюсь, що вони доти вже все знатимуть.
Тарас відчинив дверцята автомобіля і поклав між двома передніми сидіннями коробку з петардами. Потім обернувся до заднього сидіння.
— Ти мені за це заплатиш, підарасе, — сказав хлопець у наручниках, напевно, Тілен.
Тіна сіла на переднє сидіння і подивилась на Тараса.
— Ти і твоя курва. Коли ви потрапите в руки моєму татові, ваші голови полетять, я вам гарантую.
Тарас, відкриваючи дверцята машини, збирався його відпустити. Інспектор не був настільки дурним, щоб ускладнювати собі роботу через розбещеного ідіота, і навіть тепер, коли на нього і Тіну летіла купа лайки, він хотів усе ж зняти наручники, викинути його на сніг і поїхати геть.
— А ти знаєш, хто я такий? Ти, гівнюк поліцейський, знаєш, яке в мене прізвище?
Тарас сів за кермо, завів машину, розвернувся і виїхав з подвір’я.
— Ти ще пожалкуєш, дуже пожалкуєш... — верещав хлопець і, коли Тарас не озвався, почав копати ногами по Тарасовому сидінні.
Тарас проїхав двісті метрів і зупинився за першим поворотом. Вийшов із машини, відчинив задні двері і витягнув хлопця в наручниках, який вигукував щось на кшталт «Рятуйте, поліція мене вбиває...», кинув його перед машиною на землю, притиснув коліном спину і засунув голову у сніг.
Крик перейшов у бурмотіння, а тоді в хапання повітря і дике борсання.
— Ти хворий! — кричав тип, коли Тарас дав йому вдихнути. — Ти, ти...
Він не закінчив речення, бо голова знову глибоко занурилась у сніг. Цього разу Тарас не відпускав довше.
Тепер хлопець не кричав. Коли Тарас дозволив йому підвести голову, він хапав ротом повітря і пробував перевернутись, але марно — Тарас не дав. Інспектор рахував його похапливі вдихи, спроби наповнити повітрям легені, і коли нарахував п’ять, знову засунув голову в сніг.
— Тарасе, — озвалася Тіна.
Лічив подумки. Раз, два...
— Тарасе!
...сім, вісім...
— Тарасе!
Схопила його за руку.
...дев’ять, десять.
Тарас підвівся і ступив крок назад. Тіло під ним смикнуло головою і звело її над снігом, потім перевернулося на бік. З рота текла слина, перемішана з блювотинням. Тарас підійшов, нагнувся і зняв наручники. Відніс їх у багажник і вернувся на місце перед автомобілем, де хлопець пробував звестися на ноги.