Тарасові здалося, що на тому боці декан знітився.
— ...найкращих. Таких, зазвичай, не буває багато. Чотирьох, які співпрацюють із «Салубрісом».
Тарас примусив його почекати якусь секунду.
— Не знаю чому, але маю таке відчуття, що ми ще з вами не прощаємося.
Хлеб відповів не відразу, і коли відповів, у його голосі не почулось ані нотки страху.
— Цього я, пане інспекторе, не можу знати.
Тарас холодно попрощався і поклав слухавку. Подивився на Брайца, і той продовжив:
— Тобто ніхто нічого не знає про якусь жінку, яка б зникла, всі домашні овечки перелічені, про туристок теж ніхто нічого не згадував, про курв тим більше. «Тіки не в нас, у нас ткого не бває, — кривлявся Брайц. — Тутечки в слі всі порядні». Ми пробували з’ясувати, хто з ким і чого розсварився в селі, але нічого конкретного не взнали; коли щось намацували, то йому виявлялося вже років як тридцять. Там дуже багато старих людей.
— Наша дівчина, та, в холодильнику, їй тридцять років.
Брайц подивився на Остерця, тоді на Тараса і ледь помітно зітхнув.
— Я так і знав, що ти це скажеш, і на одні такі пересуди тридцятилітньої давності ми таки натрапили серед тих порядних селян.
— Ну, раз ти закінчив, то берися за них, — сказав Остерцеві, який уже змолов усе, що було на тарілці, Брайц, кивнувши на фермерів за столом, — перш ніж вони втечуть від тебе.
Остерць мовчки підвівся, підійшов до двох чоловіків, які сиділи за найближчим до дверей столом, і кашлянув, зупинившись перед ними. Чоловіки подивилися на Остерця з підозрою на обличчях, а тоді втупились у простягнуте поліцейське посвідчення.
— Можна біля вас?
Остерць сів, не чекаючи запрошення, і поклав на стіл нотатник з ручкою.
— То про ту, шо у воді? — запитав чоловік у синьо-червоній картатій сорочці, який сидів навпроти Остерця. Він був схожий на головного і мав нервовіший вигляд.
— Так, — сказав Остерць, пояснивши чоловікові, що він і колега (Брайц з тужливим виразом на обличчі доїдав рештки шинки) опитують людей, тобто збирають інформацію, і вони можуть, якщо хочуть, відмовитись давати свідчення...
На момент йому здалося, що двійко чоловіків навіть замислились над цією пропозицією.
—...та все ж краще ні.
Двійко чоловіків швидко закивали головами.
— Та звідки ж нам щось знати про це? — запитав чоловік у картатій сорочці. — Богдане, ти щось знаєш?
Богдан похитав головою. Через десять хвилин Остерць відклав ручку.
— А у вас є якісь здогади? — запитав він.
— Що ви маєте на увазі? — перепитав той у картатій сорочці.
— Чи колись у селі щось таке вже траплялося?
— Я про таке не знаю, — після паузи, яка видалася Остерцеві на дещицю довшою, ніж би мала бути, відповів другий чоловік.
— Правда?
— Тутечки в нас усі порядні, — додав картатий.
Остерць попрощався, чоловіки теж підвелися, розрахувались і пішли геть.
— Що ти сказав такого, що їх перепудило? — запитав Брайц, коли взявся за штруклі — він вибрав з горіховою начинкою.
У той момент розрахувалась і попрощалася штирійська пара.
— Піду поговорю з офіціанткою, поки вона не зайнята, — сказав Остерць, і Брайц великодушно кивнув.
Остерць повернувся через десять хвилин, коли остання тарілка перед Брайцом спорожніла, а сам він сидів у поганому гуморі.
— Ну, давай поговорю ще з одним, — пробурмотів він упівголосом і загукав до занедбаного типа за барною стійкою: «\Чоловіче, а ходи-но сюди!
— Остерцю, ти все записав?
Остерць кивнув, понишпорив у своїх паперах, витягнув одну картку, кинув на неї одним оком і коротко переказав:
— Кажуть, у Бучарів, це назва ферми, десь на початку вісімдесятих народилася дитина без батька.
Він відклав папери на стіл і подивився на Тараса.
— Так, і?
— Нічого, так кажуть.
Якби Тарас не знав Остерця вже ого-го скільки років, він подумав би, що той розумово відсталий.
— Хто так каже?
Чоловік за барною стійкою був одягнений у сіру мисливську куртку, яку не скинув, хоча в приміщенні було тепло, і мав густу чорну бороду, в якій де-не-де проглядала сивина. Він показав пальцем на себе, і Брайц ствердно кивнув головою. Чоловік повільно й обережно підвівся, озираючись рестораном, ніби у порожніх стінах шукав допомоги, якої, звичайно, не міг отримати. Він покірно наблизився до столу і зупинився перед Брайцом, який промокав підборіддя полотняною серветкою. Брайц відклав серветку і великодушно показав на вільне сидіння.