Петан надув губи, нагадуючи Тарасові велику жабу.
— На той момент він тоді ще не наробив у штани. Але, якщо я не помиляюся, обізвав мене поліцейською курвою і згадував про трахання.
— Ви добре подумали? Хибне судження у таких справах вам дорого коштуватиме.
— Хибне судження? Що це означає?
— Судження про те, коли говорити правду. Я думаю, ми всі тут знаємо, що насправді сталося в Бохині.
Тарас устав і рушив до дверей. Дрварич дивися йому вслід, не зраджуючи ані краплинки того, що йому верзлося в голові. Відчинивши двері, Тарас зупинився, обернувся і через плече сказав:
— Тіно, коли звільнишся, ти мені будеш потрібна.
Він уже збирався зачинити двері, коли Дрварич все ж заговорив:
— Тарасе, коли ми закінчимо з паном Петаном, я хотів би поговорити з тобою.
— Ти знаєш, де мене шукати.
Коли Тарас увійшов у кабінет, Брайц і Остерць уже були там, за своїми столами, вірніше, комп’ютерами. Напевно, на обличчі в нього було написано бажання засунути ще когось у сніг, бо вони запитально підвели голови.
— Навіть не питайте. Той кретин знає, як мене довести, і цього разу в нього це вийшло.
— А що він хотів? — запитав Остерць.
Тарас махнув рукою.
— Нічого... дурниця...
Тарас натиснув клавішу на клавіатурі, щоб засвітився екран, зайшов в інтернет, переглянув газети, які не були запаролені. Він зрозумів, хоча й думав про це вже цілий рік, що й новини його цікавлять щоразу менше. Петер Превц перемагає на новорічному турне зі стрибків із трампліна. Чудово. Якщо так триватиме далі, то він у свої шістдесят сидітиме в кімнаті, втупившись в уявну крапку на білій стіні. Чоловік постарався прочитати статтю до кінця, щоб убити час, поки Тіна не повернеться, а він їй подякує і дізнається, як Дрварич і Петан пресували її після того, як він вийшов.
— Тарасе, що це таке, в нас що, жодного шансу? — озвався Остерць, показуючи на дошку. — Що це ти дописав? Петарди? Які петарди?
Тарас глянув на дошку, ніби вперше її бачить.
— Нічого... — сказав він. — Це дещо для мене, щоб я не забув.
Розділ 18
Ненароджена позашлюбна зникла дитина, човен, перший, другий або третій, зустріч фармацевтів і петарди. На дошці було все, що вибивалось над поверхнею звичного. Над поверхнею... озера.
— Брайце, подзвони у Центр соціального захисту... Хто покриває Бохинь?
— Не маю поняття.
— Напевно, Єсениці, — сказав Тарас. — Набери їх і домовся про зустріч із кимось, хто працює там з початку вісімдесятих. Якщо там такої людини нема, хай нам дадуть телефон когось із їхніх пенсіонерів.
— Тридцять років минуло... — спробував заперечити Брайц, та відразу ж замовк, бо до кабінету зайшла Тіна, привіталася з Брайцом та Остерцем і сіла за свій стіл, тобто за стіл Пенци.
Очі всіх трьох втупились у дівчину. Тіна підняла кришку ноутбука, ввімкнула його, поправила зачіску і наче щойно їх зауважила.
— О, що таке?
— Що вони від тебе хотіли? — запитав Тарас.
Тіна втупилася в комп’ютер, натиснула кілька клавіш...
— Хвилинку...
Ще кілька клавіш — і:
—...ось так...
Потім підвела голову.
— Повтори, будь ласка.
— Що вони від тебе хотіли?
— А, нічого такого. Я прослухала лекцію про те, куди мене може привести приховування хибної поведінки старших колег.
— Лекцію від кого?
— В основному від Петана. Дрварич лише додав, що в таких випадках треба говорити правду і він сподівається, що я так і зробила. В мене не склалося враження, що він хоче тебе підставити. Швидше, що він хоче повернути все так, аби не образити Петана.
— Ми чогось не знаємо? — запитав Брайц, і Тіна йому послужливо пояснила, чому Петан з’явився і в чому звинувачував Тараса: що він, мовляв, зробив те-то і те-то. Закінчивши, вона подивилась на Тараса й усміхнулася.
— Що тут смішного?
— Ти на секунду подумав, що я тебе зіллю?
— Може, й так, — відповів Тарас.
— То він обісцявся? — втішився Брайц і відразу ж після того недовірливо покрутив головою. — Світ котиться невідомо куди. Колись ти трохи притискав малого гівнюка, і він зразу розумів, що й до чого. А тепер — як у школі. Того не можна, цього не можна. Я пам’ятаю, як мій Блаж пішов до школи і поводив себе як засранець, я пішов до вчительки і сказав їй: «Дивіться, я не з тих, хто подасть на вас у суд, якщо дасте йому ляпаса». І знаєш, що вона мені відповіла? Я думав, що вона скаже щось типу: «В нас нема покарань, бо це непедагогічно». А вона сказала: «Ви — ні, а ваша дружина?»
Брайца слухала тільки Тіна, Тарас і Остерць усе це вже чули. Та Брайц не встиг розповісти продовження історії, бо у двері двічі різко постукали і вони відразу ж відчинилися. Дрварич.