— Я сподіваюся, що у вас не фотографічна пам’ять, бо інакше я мусив би наказати вас убити.
Директор засміявся і замовк, глянувши на незворушного Тараса.
— Вибачте, невдалий жарт.
— Це формула нового антибіотика, якщо я все правильно зрозумів?
Міхелич кивнув.
— Не нового антибіотика, а найефективнішого нового антибіотика на планеті.
Він замовк і дивився на Тараса.
— Ну, принаймні ми вважаємо, що він може бути найсильнішим.
— Я підозрюю, що ви відкрили його не в Бохині?
— Ні, ні... Я попрошу ще трішечки терпіння. Після цього ви все зрозумієте, побачите всю картину, щоб зрозуміти, щоб не втручатись у проект, більший, аніж що-небудь у вашому, моєму, чиєму-небудь житті.
Міхелич постукав суглобами пальців по столі, потім стулив їх у кулак.
— Ви вірите в дива, пане інспекторе?
Тарас заперечно похитав головою.
— Радше у випадковості.
— А скільки має бути випадковостей, щоб сталося диво?
Тарас не відповів, і директор витягнув із шухляди ще один аркуш паперу, поклав його на стіл і продовжив, дивлячись то на нього, то на Тараса.
— Що станеться, коли зачинити в лабораторії чотирьох студентів, які з часом втомлюються? Один із них вирощує культуру XPZ79.1989.FTC14 у середовищі А, клітини якої відфільтровує, бо антибіотик за рецептом зв’язується в оклюзивні тільця всередині клітин...
Міхелич говорив швидко, без пауз та інтонацій, ніби наговорював текст для телевізійної реклами про медпрепарати, у якій актор, що читає текст, намагається в якнайшвидшому темпі прочитати оте визначене законом «порадьтеся з лікарем або фармацевтом».
— ...інші середовища він зібрав у пляшечку Шотта і поставив її за лінію, яка розмежовує матеріал, призначений для утилізації, і свіжі матеріали. Він її не позначив, а середовища в усіх пляшечках однакового кольору. Вночі хтось, швидше за все прибиральниця, тобто пані, яка перед цим десять років пропрацювала в Німеччині і звикла там до порядку, протираючи полиці, непозначену пляшечку з використаним середовищем А переставила через лінію до інших пляшечок.
Директор усміхнувся.
— Бідолашна, десять років пропрацювала в Німеччині, поки в неї не закінчилась віза і вона не мусила повертатися назад, на південь. І якщо б вона якогось наступного дня не запитала, чи мусить прибирати на столах, ніхто нічого й не зауважив би. Отож, відповідно до протоколу, той другий студент у використане середовище А в непозначеній пляшечці прищепив свою культуру. Результат: швидке розмноження при тридцяти семи градусах Цельсія, не в мікроаеробних умовах, і коли він виміряв продукцію ефективної речовини за допомогою детектора HPLC, хроматограф виявив чотири додаткові штуки, яких там не повинно було бути.
Директор нахилився до Тараса і довірливо прошепотів:
— Якщо сказати по-простому, то він завалив експеримент.
Міхелич випростався і шпарив далі.
— Продовження тієї історії — такий самий детектив, як мікробіологія і хімія. Як діятиме людина, котра помилилася? Може визнати помилку, може спробувати перекласти провину на іншу людину. Наш студент зібрав клітини, які виросли, бо це була остання віала і він мусив мати хоча б якісь клітини. Навіть якщо експеримент не вдався, бактерії слід зберегти. І оскільки основного, двічі використаного середовища А з основними трьома культурами й додатковими чотирма він викинути не міг, бо воно не відповідало стандартним операційним процедурам і фармакопеї, і не міг його поставити на місце, бо всі знали, що він працює саме з ним, то вилив його в колбу третього студента, чиїм завданням було за допомогою ензимів змінити компоненти, вирощені в середовищі. Так третій студент, який щойно в понеділок прийшов у лабораторію, піддав концентровану фракцію у своїй колбі ензимній реакції в мікроцентрифузі, та помилився і приготував розчин, удесятеро сильніший...
Міхелич підвів голову й останні кілька слів сказав із нормальною швидкістю і навіть дещо збентежено.
— Він навіть не був винен. Йому для роботи підсунули дешеву суміш складників. Оригінальний чистий розчин коштує чотири тисячі п’ятсот євро, а двісті міліграмів, які він отримав від нас, коштують п’ятдесят чотири. Ви ж розумієте, для магістерської роботи цього достатньо.
Директор знову перейшов на повчальний тон.
— У процесі реакції з середовища, в яке він висіяв свою культуру, почали виділятися речовини зеленого кольору, а не очікувані світло-жовті. Він у паніці кинув центрифугу у ванну, нагріту до шістдесяти п’яти градусів.