— Під очима чорно.
Аленка з вдячністю взяла її і як змогла, так витерла косметику.
— Наш відпочинок, ми мусимо... — заговорила жінка.
— Все гаразд, я розумію, — сказав Тарас.
— Ні, ми нічого не відмінимо. Ми цього року поїдемо, хай навіть світ завалиться. Ми його просто скоротимо, добре?
Тарас кивнув. Хоча б так.
— А ти знаєш, де це сталося? — запитав він.
— Мабуть, на роботі. В кабінеті чи де... не знаю.
— Я не зрозумів, що сказав Балажич. Чому з ним стався інсульт?
Аленка зітхнула, вона вже взяла себе в руки.
— Ніхто не знає. Тріснула судина. Чому? Тисяча причин.
Жінка підвелась і подивилася на нього.
— Ходімо, попрощаємося з Карін?
Розділ 24
Цього ранку Тарас пропустив ритуал перегляду газет і відразу взявся за написання звіту про розмову з Міхеличем. Усі довжелезні пояснення інспектор звів до кількох речень, видрукував звіт і перечитав. Тоді якийсь час просто сидів за столом і долонями масував чоло. В такій позі його застала Тіна, за кілька хвилин до пів на восьму.
— Що кажуть маленькі сірі клітини? — прозвучало замість вітання.
— Ти читала Агату Крісті?
— Я все читала. І Агату Крісті, і сучасні скандинавські трилери, Несбьо та інших.
— І?
— Ти маєш на увазі, щó мені найбільше сподобалося?
Тарас кивнув.
Тіна наморщила чоло, нахилила голову вправо, вліво...
— Сказати, що, на мою думку, найкраще чи що мені більше сподобалося?
— Що сподобалося.
— Несбьо, — сказала Тіна, одразу ж пояснивши: — Так, знаю, той його Харрі, чи як його там, — супермен і неймовірно відданий своїй роботі, а разом із тим алкоголік, якому вдається або затягнути в ліжко кожну свою колегу-помічницю, або закохати в себе... Чому ти смієшся?
— Я не сміюся, — відповів Тарас, бо він і справді не сміявся.
— Одне слово, коли б я мала вибирати, який детектив взяти з собою у відпустку, я б узяла його. Крім того, романи Несбьо товстіші, ніж книжки Агати Крісті. А на пляжі часом буває нудно. А ти читаєш детективи?
— Агату Крісті я дійсно читав, і маленькі сірі клітини підказують, що наша куля, на щастя, почала надуватися і рано чи пізно лусне.
Тіна запитально глянула на Тараса.
— Я маю на увазі наше розслідування.
Іва Паска виявилася пунктуальною, охоронець зателефонував у кабінет за дві хвилини до восьмої. Тіна пішла по дівчину і вернулася в товаристві засмаглої кругленької брюнетки віком десь тридцяти п’яти років. Тарас привітався з нею, потиснув руку і запропонував стілець перед своїм столом. Іва Паска сіла, схрестивши ноги і вперши погляд у Тараса — вона очікувано почувалася незатишно.
— Ви не здогадуєтесь, чому ви тут? — запитав Тарас.
Жінка заперечно похитала головою, а тоді, ніби цього було не досить, додала:
— Ні, не знаю. Справді не знаю.
— Це ви власниця автомобіля... — Тарас підсунув до себе аркуш паперу і зачитав реєстраційний номер автомобіля.
— Ні, — сказала вона і цього разу доповнила відповідь хитанням голови.
— Це як?
— Ну, так... Це не моя машина... Тобто більше не моя, і я думала, що з паперами все гаразд, але боюся, що ні... Що він накоїв?
— Постривайте, — мовив Тарас, намагаючись голосом і жестами заспокоїти жінку, бо скидалося на те, що вона от-от розридається. — Не поспішайте, розкажіть мені все по порядку. Ніхто нічого не зробив, ми просто знайшли покинуту машину, зареєстровану на вас. Це все.
Тарасові вдалося заспокоїти відвідувачку, принаймні так здавалося секунду-дві, поки її страх не змінився гнівом.
— От кінчений покидьок! Пробачте.
У неї був хлопець, котрий через місяць знайомства переселився до неї, і якийсь час усе було гаразд, а тоді якось у її дверях з’явилася поліція з ордером на обшук квартири, де у їхній, тобто її спальні у шафі з його речами знайшли наркотики. Героїн, кокаїн, марихуану, всякі таблетки... все що завгодно. Іва мусила поїхати в поліцію, де її допитували, але не в такому кабінеті, як той, де вони зараз, а в спеціальній кімнаті, вони склали список знайденого, затримали її на двадцять три години і відпустили аж тоді, коли втрутився адвокат, якого їй знайшла мама.
— Ви тільки уявіть, як на мене дивились на роботі! Я й нині чую перешіптування за спиною в коридорі: «Це та наркоманська принцеса». А я ж нічого, абсолютно нічого не підозрювала. Я сьогодні нікому не казала, що мене викликають у поліцію. Всі думають, що я лежу вдома з грипом.
Історія тривала півроку і закінчилася, на щастя, умовним ув’язненням для хлопця, а її визнали невинною через брак доказів. Вона примусила його виїхати, і він пішов, прихопивши авто, яке вони нібито разом купили за час спільного проживання.