Інспектор обережно обійшов великий диван, який почасти затуляв погляд на камін, і там, між диваном і каміном, помітив тіло чоловіка, який колись був деканом факультету біотехніки в Любляні професором Хлебом, про якого через щасливі помилки його студентів мали б заговорити всі медіа у цій країні. Схоже, однак, що й тепер він отримає свої п’ять хвилин слави, — кисло, як кислим було повітря в кімнаті після пострілу, подумав Тарас.
Тіло лежало рівно, руки притиснуті до тіла, а на білому килимі довкола голови розпливлася свіжа кров, яка наче щойно витекла з рани. І Тарас лише припускав, що чоловік на килимі — Хлеб, якого він бачив на фотографії на інтернет-сторінці факультету, але знати напевно не міг. Заряд, який влучив у потилицю і вилетів десь на рівні очей, геть розворотив обличчя. Що там з кулею, яка от-от лусне?
Розділ 25
Тарас знаком попросив Тіну підійти ближче, витягнув з кишені телефон і набрав номер Головного управління в Любляні. В будинку не було сигналу, тому він мусив піти аж до дороги, де спочатку з’явилася одна слабенька поділка, а тоді ще дві. Достатньо, аби передати, щоб патруль зупинив темно-зелений джип «хюндай» з ґорицькими знаками, який може рухатися з Радеча в напрямку Любляни або від Бовця долиною річки Сочі, і попросив бути обережними, бо водій підозрюється у вбивстві й озброєний.
— Ви мене добре зрозуміли? — перепитав Тарас. — Особливо останнє?
— Ви сказали, озброєний?
— Найбільшою гарматою, які існують.
Тарас повернувся в будинок, до кімнати з жертвою і Тіною. Її обличчя посіріло. Дівчина втупилась у труп, наче не в змозі відвести погляду від отруйного видовища.
— Вийди на повітря, — порадив Тарас, але Тіна стояла, мовби не чула.
Постріл розніс усю нижню частину чола разом з очима і носом. Одного ока взагалі не було видно, воно сплюснулося від вогню, друге звисало на нерві, мов на нитці, з уцілілого кутика. У зяючій дірі виднілися сиво-білі часточки мозку, перемішані зі світло-червоною кровʼю. Металевий запах крові змішувався із запахом пороху й горілого мʼяса.
— Тарасе, не знаю, чи я... — почала Тіна, та відразу ж затулила рота рукою і вибігла геть.
Сам Тарас ніколи не блював. Не в таких випадках.
Він оглянув будинок. Вітальню було з’єднано з кухнею, яка водночас слугувала їдальнею, одні двері вели на коридор, з якого інспектор зайшов у ванну кімнату і в кінці якого розташовувалися сходи, що вели у горішнє приміщення — переобладнану під мансарду однокімнатну квартиру з маленькою окремою ванною. У кімнаті було двоспальне ліжко і робочий куток, на столі стояв комп’ютер — ноутбук, який і досі світився, та, коли Тарас кінчиком хімічного олівця торкнувся клавіатури, комп’ютер попросив пароль. Тарас спустився вниз. Тіна, схоже, була ще надворі.
Тарас сів навпочіпки біля трупа і роздивився деталі зблизька. Червона калюжа розтеклася лише довкола голови, але в решті кімнати — на меблях, на стінах і навіть трохи далі на підлозі — слідів крові не було. Все вказувало на те, що вбивця примусив жертву стати навколішки або, ймовірніше, лягти на підлогу і тоді впритул випустив кулю в голову. А оскільки куля увійшла в голову ззаду, вбивця мусив тіло перевернути. Але навіщо? Хотів переконатися, що Хлеб мертвий? Насолодитися скоєним? Тарас торкнувся зап’ястка. Він був мʼяким і теплим.
Тіна сиділа у їхній машині з боку водія, виставивши ноги назовні, на тонкий настил снігу на асфальті, який снігоприбиральна техніка не змогла відгорнути, й обхопила голову долонями, спершись ліктями на коліна. Дихання її було поверхневим.
— Вибач... — прошепотіла вона, стримуючи блювоту.
Тарас знову видобув телефон з кишені, знову прогулявся до дороги і зателефонував у Національну лабораторію судової експертизи, до Ґолоба.
— Що доброго чувати? — запитав Тараса колега.
— Ще один труп, цього разу жертву застрелено впритул. Тіло ще не застигло. Все трапилося десь з годину тому.
— Де? — запитав Ґолоб, і Тарасові знадобилося трохи часу, аби пояснити, як доїхати до Бавшиці.
— Знаєш що — їдь з групою у Брник і вимагай там вертоліт. Справа не може чекати дві години.
Коли Тарас заховав телефон, Тіна вже звелася на ноги. Вона й далі була блідо-сірою, але стояла без опори.