— Ти голодна? — запитав він Тіну.
— Не знаю... Я голодна, але не знаю, чи зможу хоча б щось проковтнути.
Через двадцять хвилин Тарас і Тіна блукали Бовцем у пошуках закладу, де можна було б поїсти. У двох кнайпах, куди вони завернули, на них глянули з подивом і пояснили, що взимку там подають лише напої, іноді сандвіч, що Тарас і Тіна виявилися єдиними туристами у містечку і така ситуація триває з моменту, коли обірвався трос і кабіна з двома лижниками полетіла додолу. Зрештою, інспектор з асистенткою натрапили на ресторан, де подавали лише піцу. Тіна замовила яблучний струдель і склянку води.
Якийсь час вони сиділи у тиші.
— Важкий день, — обізвався, нарешті, Тарас.
— Так, — відповіла Тіна, гірко всміхаючись. Дівчина дивилася на вазу з пластмасовими квітами, а потім перевела погляд на шефа. — Мій перший труп.
Офіціант поставив на стіл піцу, і Тарас мусив себе стримувати, аби відразу не накинутись на їжу. Він був дуже голодним, а піца мала апетитний вигляд. Вона була такою, як треба. Тісто не товсте і не тонке, помідори, гриби, кукурудза, перець... звичайно, консервовані, але все ж смачні. Шинку і він би зараз не зміг їсти.
— Непогана піца, — мовив він з набитим ротом. — Візьмеш шматок?
Тіна всміхнулася і заперечно похитала головою. Офіціант, мабуть, вирішив принести струдель після того, як Тарас доїсть піцу, і все ж вона не виявляла жодних ознак нетерплячості чи апетиту.
Піцу він доїдав у тиші.
— Маєш якусь теорію?
Тарас похитав головою.
— Пенца — привид, речі якого ти мусила поскладати, — навчив мене багато чого, зокрема не придумувати теорій і не займатися ними, поки це не стане абсолютно необхідно. Завжди є жертва, мотив, нагода, матеріальні й інші докази. Це все. А теорія подбає про себе сама.
На столі перед Тіною зʼявився струдель, вона їла десерт маленькими шматками, добре, що могла їсти.
— Чим займається твій хлопець? — зненацька запитав Тарас, сам не розуміючи навіщо.
— Мій хлопець? Чим він займається?
— Він теж інформатик? Ви познайомилися в університеті?
Тіна подивилася на Тараса з якимось стомленим подивом. Взяла склянку, відпила ковток води і пальцем витерла калюжку з трьох крапель, яку лишила склянка.
— На третьому курсі факультету компʼютерних наук та інформатики. Я потім іще пішла на психологію, а він — у маркетинг. Він і досі не закінчив університет.
— І шо він думає про те, що ти пішла в поліцію?
— Не знаю...
Він вважає, що це непогано. Вважає, що це сексуально, — якось зізнався. Він вважає, що це круто — зустрічатися з судовим експертом із серіалів (хоча вона не була судовим експертом), з поліцейською психологинею із серіалів (поліцейським психологом вона теж не була). Ким же вона була? Жінкою, що блює, побачивши труп?
— Не мусиш розповідати. Можемо поговорити про розслідування.
— Я думала, з тебе вже досить розмов про це.
— Я думаю про те, що він би міг лишитися живим, якби ми туди приїхали раніше.
— Або ні. Може, ми теж би стали трупами.
Перед Тарасовими очима постала понівечена кулею голова Хлеба. Які шанси були в Тараса з його дев’ятиміліметровою «береттою», захованою в бардачку? Де було його шосте чуття, коли він увіходив у будинок?
— Цього разу ми принаймні маємо імʼя жертви, — сказав він, витерши губи паперовою серветкою. — Принаймні здогадуємося, бо Ґолоб усе ж має її ідентифікувати і підтвердити.
Тіна відклала виделку, якою їла струдель.
— Вибач, я не подумав.
— Нічого, я так чи інакше не можу їсти.
— Щодо моєї теорії... Дивись, ми шукаємо власника зеленого «хюндая», який є водночас і тим водієм, який мало на нас не наїхав, і який точно мусить бути пов’язаний з убивством. Куди міг зникнути убивця з долини, звідки веде лише одна дорога? І коли ми його впіймаємо, а ми його впіймаємо, тоді розберемося, що до чого. Теорії складають автори детективів, а я не письменник. А якщо йдеться про мою особу... Я вже не в тих роках, коли це бажано...
Тіна всміхнулася.
— ...нехай воно й не звучить надто привабливо, та я службовець із особливими знаннями, — я б так висловився. Службовець, який дотримується процедури й іноді, за потреби, трохи імпровізує. У межах можливого.
Тарас допив свою мінеральну воду і, покликавши офіціанта, замовив еспресо, Тіна похитала головою...
— А ти? Ти думаєш, убивства повʼязані?