— В Головне поліційне управління, вона послала дані в ГПУ.
Ґорицька цеста — головна дорога, яка тягнеться через Айдовщину в напрямку Італії й, відповідно, Ґориці. За адресою Ґорицька цеста, 12 було зареєстровано фірму з надання геодезичних послуг і гончарну майстерню. Два приміщення містилися на першому поверсі, а на другому поверсі було помешкання Матея Вербича. О другій годині дня на парковці неподалік стояли три службові поліцейські автомобілі, один непримітний бус білого кольору із затемненим склом і, як передбачив Тарас, авта трьох телекомпаній. Репортер національного ТБ фліртував з двома жінками-колегами і чекав, поки шеф поліції, старий знайомий словенських медіа і його приятель (Андрей — так він його називав, аби підкреслити приятельські стосунки), вділить йому трохи уваги. Зрештою, як розповідав він репортеркам, котрих називав дівчатками, саме журналісти зробили голову поліції відомим. Тому, коли той нарешті підійшов до них, журналіст удав образу.
— Андрею, я вже думав, що ти забув про нас, — докірливо мовив журналіст.
Крістан, як і його група, що зібралася біля білого буса, був одягнений в уніформу, мав хелерівський автомат і каску, хоча в цьому не було жодної потреби, бо він і не збирався брати участь в операції, яку мали провести шестеро підготованих поліцейських зі спеціального підрозділу. Для того, що його чекало, було достатньо карантанійської пантери на рукаві чорної уніформи — знака спецпризначенців.
— Робота — насамперед, — мовив Крістан і усміхнувся кудись повз журналіста.
Він знав, як поводитись, і, на відміну від своїх попередників, яких кидало в холодний піт при згадці про камери, обожнював софіти. Не лише через те, що швидко зрозумів, наскільки вони можуть бути помічними у карʼєрі: люди мають обмежену здатність пам’ятати, тому все спрощують. Він десь колись прочитав, що зі ста випадково обраних людей незалежно від частини світу на прохання назвати одного фізика всі сто назвуть Ейнштейна. Половина з них знатиме, що його звати Альберт. Хіба Альберт Ейнштейн — єдиний фізик, який коли-небудь жив на Землі? А Пабло Пікассо — єдиний художник? Йоже Плечник — єдиний словенський архітектор? Звичайно, ні. Він прагнув добитися лише одного: щоб журналісти, які хотіли чого-небудь від поліції, подумали насамперед про нього. Тільки про нього. А вслід за журналістами і ті, хто ухвалював рішення про карʼєру і посади в поліції. Андрей Крістан у сорок чотири роки став наймолодшим генеральним начальником поліції й одним із небагатьох, чиї амбіції були набагато більшими. Для їх задоволення йому була потрібна любов газет і телебачення. І ця любов була, мусив він визнати, взаємною. Начальник любив виступати.
— Хто в нас сьогодні на порядку денному? — запитав журналіст невдоволено, бо Крістан занадто довго жартував з репортерками, а не з ним.
— Матей Вербич, колишній дослідник на факультеті біотехніки, який посварився з деканом і, наскільки нам відомо, вчора ввечері навідався на його дачу в Тренті...
Розповідаючи про події, Крістан розглядав журналісток. Такі молодесенькі; їм уже є двадцять пʼять? — запитувався він. Тепер на зйомки посилали щоразу молодших, і часом йому здавалося, що добирають їх за тим самим принципом, що і власники буфетів своїх офіціанток — за посмішкою і довгими ногами. Він і не скаржився.
— ...одне слово, особа, по яку ми йдемо, — небезпечна і, наскільки нам відомо, має зброю великого калібру. Це означає, що всі, крім спеціального підрозділу, залишатимуться на безпечній відстані, поки злочинець не опиниться в наших руках.
— Та ну, Андрею, ми ж не діти, — втрутився журналіст, повертаючись до юних колег. — Я не знаю, як ви, але я в Любляну повинен привезти кадри, якими наприкінці перекриємо твою нудну заяву.
Журналіст засміявся, задоволений, що і дівчата засміялись.
— Ну, так... Наприкінці, — мовив Крістан. — Це не дитячі забавки.
Схопивши підозрюваного, спецпідрозділ про це повідомить, тоді він увійде досередини і власноручно виведе арештованого перед камери. Тоді...
Начальник витягнув смартфон і вбив адресу, за якою мала б перебувати їхня здобич. Відкрилася карта, яку Крістан показав журналістові та його юним колегам, вказав місце, де вони мають стояти з камерами і виконати роботу, — так він це називав. Він сам обрав місце. Красива алея, на ній будинок підозрюваного, ріг будинку. Світло було хорошим, не било просто в обличчя, і коли він робитиме заяву, не мружитиметься. На дальньому тлі виднітиметься будинок підозрюваного, який оператор під час інтервʼю захоче збільшити... Треба ще з ним поговорити, — подумав Крістан.