— Я хотів про це поговорити з вами, — знов обізвався Брайц. — Якби ви погодилися на аналіз ДНК...
— Я нічо тобі не дам! — кричав чоловік. — Ніякого аналізу не получиш!
Брайц витягнув з кишені поліцейське посвідчення і розлючено вимахував ним.
— Бачиш це? — репетував він, та відразу ж відсмикнув руку, бо чоловік у мисливській куртці плюнув на документ. Плювок поцілив у куртку Брайца.
— Придурок! — закричав Брайц і рушив на Балоха.
Натовп принишкнув, вагаючись, чи підтримати односельця, чи ще зачекати. Все ж таки це була поліція, хоча й не у формі, та плюватися...
— Стійте, стійте! — загукав Ґолоб і, піднявши вгору обидві руки, заступив Брайца. — Можливо, ви маєте рацію. Може, це неправильно — копати ями на такому гарному цвинтарі.
Всі вичікувально дивилися на експерта. Ґолоб обернувся до колеги і паперовою хустинкою витер слину з куртки.
— Ми вже якось обійдемося без ексгумації. Не треба сварок.
Ґолоб підійшов до дверцят водія і моргнув Брайцові, сідай, мовляв, у машину. Брайц роззирнувся, заглянув у ворожі очі і вголос промовив: «І що я тут загубив...»
— Що за прикол, Ґолобе? — запитав він, та експерт не відповів — він саме намагався ватною паличкою засунути паперову хустинку у маленьку пробірку.
До готелю «Озеро» у Рибчевому Лазі Тарас, Тіна і Цвілак прибули пополудні, коли сонце вже сховалося за Воґелем і температура впала до нуля. Вони припаркувалися на стоянці, на якій було більше машин, аніж під час їхнього першого візиту, і яка була повністю, аж до асфальту очищена від снігу. На паркінгу стояла автівка Ґолобової групи зі знаками Національної лабораторії судової експертизи. Тарас знайшов експерта у готельному буфеті; той був у товаристві двох колег — Долеса і незнайомого чоловіка. Тарас глянув на годинник — четверта. Зараз він мав проїжджати Беляк, що за годину їзди до Кляйнкірхгайма, якщо вірити Мішлену. Тарас відчув полегшення.
Цвілак і Тіна відразу знайшли спільну мову. Тіна була чарівна, чемно відповідала на запитання Цвілака, які дуже нагадували Тарасові запитання при їхній першій зустрічі, потім розпитувала патологоанатома про початок його роботи і вислухала ту саму історію, що й Тарас, просто вона її почула на десять років раніше, ніж він свого часу, а тоді завела мову про Мільчинського, Цвілакового наставника і героя словенської патологоанатомії. Тіна згадала дві його відомі праці й запитала думку Цвілака про речі, про які Тарас уперше почув, аж старий десь там при повороті на Трієст схвально покивав головою у бік водійського сидіння, а вголос сказав: «Добру помічницю ти собі зладував, Тарасе».
Коли вони минали Радовлицю, Цвілак уже спав, і Тарас у дзеркалі заднього огляду побачив, як Тіна всміхнулася й підморгнула йому. Він і сам не знав чому, та йому здалося, наче вона щойно склала іспит.
— Сьогодні вже нічого не вийде, — почав замість привітання Ґолоб. –Клапан на одному з циліндрів пошкоджено. Завтра вранці мають привезти новий, і аквалангісти знову зможуть працювати. Але буде нелегко, бо... Цей пан тобі розповість.
Ґолоб показав на чоловіка з густою сивою бородою, який скорботно сидів неподалік. Він був одягнений у мисливську куртку, під якою виднівся товстий сірий пуловер, у бриджі, товсті шкарпетки і високі чоботи. З кишені куртки стирчали чи то шапка, чи то рукавиці кольору пуловера. Тарас підійшов до столу і подав руку. Від чоловіка долинала суміш ароматів, з яких запах хліва був найприйнятнішим.
— Штефе, — представився той. — Мене звати Антон, але всі мене кличуть Тона.
Тіна теж подала йому руку, яку він, як і Тарасову, потиснув без особливої радості.
Тарас розглянувся довкола і показав жестом на вільний стіл у найвіддаленішому кутку.
— Ходімо туди.
Усі сіли, Тарас рішучим помахом руки зупинив офіціанта, який, було, рушив до їхнього столу. Інспектор витягнув з кишені записник і ручку.
— Отож, Тоно, розкажіть, що сталося.
Чоловік відкашлявся, і схоже було, що його хвилювання зростає.
— Ну, бло так... Я був на озрі. Я хтів перевірити вудки, і...
Він замовк і з обережністю глянув на Тараса.
— Хоча зараз не можна рибалити, — підказав йому інспектор.
Чоловік від тривоги став затинатися...
— Ну, я вийхав на сома, соми тут і так не водьця, так кажуть...
Він зупинився, занепокоєно розглядаючи скатертину на столі і чекаючи, що Тарас його врятує або погубить. Тарас вирішив іще кілька хвилин посмажити його на повільному вогні у тиші.
— Це порушення, — зрештою заговорив інспектор, ніби не почувши тієї останньої репліки про сомів, — однак ми з колегою і колегами, — Тарас показав на стіл, де сиділа група Ґолоба, до якої доєднався Цвілак, — не полюємо на порушників. Ми тут через іншу справу, і, якщо ви докладете зусиль і нам допоможете, ми забудемо про те, що ви робили на озері.