Чоловік з полегшенням зітхнув.
— Ну, я міг і не повідомти, — мовив він уже сміливіше, щоб сподобатися Тарасові.
— Тоді це вважалось би злочином, а не порушенням. А про злочини ми пам’ятаємо.
Коли чоловік закінчив, у записнику Тараса було три речення.
— Це була чоловіча голова чи жіноча?
— Не знаю... Здаєця, чоловіча.
— Тільки голова?
— Що ви хочете сказати?
— Ви витягнули з озера лише голову чи під нею було ще щось?
— Ая, було, було. Я перше був пдумав, що взагалі йго не витяну.
Тарас іще раз звірився із записами. Є що є.
— І що ви про це думаєте?
Чоловік на нього вражено глянув.
— Шо ви майте на ввазі, про шо думаю?
— Ви, напевно, чули, що то не перший труп, який ми знайшли в озері?
Рибалка стенув плечима.
— Не маю пняття. Та жінка не наша, бо...
— Бо інакше всі би знали?
— Та. І про того так само. В селі ніхто не пропдав.
Тарас кивнув. У маленьких громадах усе про всіх знають, усі між собою знаються. І всі мовчать, якщо потрібно.
— Ви розповіли нашим колегам про жінку, яка завагітніла, а дитини не було. Це все, що ви про це знаєте?
Тарас уважно стежив за бородатим обличчям і правильно робив, бо міг би пропустити мить, коли зіниці співрозмовника на секунду розширилися. Він одразу ж узяв себе в руки, може, лише ледь сильніше примружив очі, ніж раніше.
— Ая, Тоначева нещасна, яка потім кинулася в воду. Більше нічо не знаю, то і так забгато.
Тарас іще пробував порозпитувати, від кого жінка завагітніла і як сталося, що поліція не відкрила справи, що говорили люди про долю дитини... Та у відповідь чув лише: «Більше нчо нзнаю».
Інспектор зітхнув і повернувся до Тіни, яка, здавалося, тільки цього й чекала.
— Це ви батько дитини?
Тона здригнувся і став підніматися, ніби збирався відштовхнути стіл, мало не кричучи:
— О нє, нє, то вже нє! Та яке! Де ж мені...
Він перелякано дивився на Тіну, яка стенула плечима.
— Я подумала, що ви й цього разу скажете: «Більше нчо нзнаю».
Тарас зітхнув і зазирнув у записи, ніби перевіряючи, чи те, що він записав, має хоч якусь прикладну цінність, і, схоже, вирішивши, що ні, ще раз обернувся до чоловіка.
— Отож це все, що ви можете мені повідомити?
Чоловік покивав головою, провів рукою по бороді, похитався на стільці, наче боровся сам із собою, а тоді змовницьки нахилився до Тараса. Поліцейський теж до нього нахилився і впіймав ніздрями хмару запахів хліва, застояного поту й лікеру.
— І все ʼдно, ті вусані таки водьця там, на дні Фужинської затоки, ви ше згадаєте, шо я вам гворив.
— То ми на сьогодні закінчили? — запитав Тарас, коли вони повернулися до Ґолоба з його групою і до Цвілака.
— Ми закінчили б і без проблем з клапаном. Знаєш, яка глибина озера в цій частині? Я вже мовчу про те, що температура води якийсь градус-два. Вони раз опускалися, а за правилами двічі не можна.
— І що тепер? — запитав Цвілак.
Тарас збентежено обернувся до нього. Коли подзвонив Брайц, інспектор подумав, що в Бохині на нього вже чекає труп, а не те, що вони тільки повинні будуть його знайти.
— То що, їхати назад, а завтра знову сюди, чи як?
Тарас стенув плечами.
— Коли ви завтра тут будете?
— О шостій — пів на сьому. Вони пірнатимуть, щойно розвидниться. Хоча, зізнаюся, мені б хотілося добре виспатись. Я на ногах з самого ранку. Два кладовища, а тепері ще це. Знаєш про наші пригоди в Средній Васі?
Тарас кивнув — Брайц йому вже все розповів.
Цвілак кашлянув і зиркнув на інспектора.
— Тоді, коханий мій, ти замовиш два номери в готелі. Один для нас, а інший — для молодої дами. Я застарий для таких жартів.
Тарас поплескав рукою по голові. Ні, він не був застарий для цього, просто він не був упевнений, що Дрварич підпише рахунок на видатки. Тарас пошукав між своїми записами номер телефону директора готелю. Може, вдасться якось домовитися — готельний номер взамін на дискретність.
Розділ 33
Ніч була абсолютною протилежністю ранку — ясна і світла, яскраве сяйво місяця підсилював ще й сніг, тож Тарас роздумував, чи вмикати китайський налобний ліхтарик, чи пуститися на лижах так, але все ж засвітив ліхтарик. Сніг був фантастичний — давніший, добре влежаний; підтанувши вдень і замерзнувши вночі, він був дуже ніжний і ласкавий до Тарасових лиж, які власник ніяк не зібрався змастити. Правда, навіть коли їх змащував, особливої різниці не помічав. Можливо, було б по-іншому, якби він краще бігав, а так... Та він не бігав на лижах заради рекордів.