Брудно і холодно в цьому місті,
Навколо буйно цвітуть чорні квіти,
Тут чорний-цвіт щастя,і тут ніде сісти,
І, мабуть, те ж саме й у цілому світі.
Та є на снігу невеличка стежина,
Тут слід хтось залишив міцніючим кроком,
Від пласту відмовилась дика крижина,
Маючи власного бога під боком.
Залиш свої речі, ходімо зі мною,
З повітря казав мені теплий цей спогад.
Залиш, в біса, все тут, з цією пітьмою,
Ходімо туди, де проясниться погляд.
І я поривався, хапаючи звуки,
Щоб більше почути, впіймати важливе,
І я не дивився, як мерзнуть руки,
І не помічав усі вбивчі зливи…
Коли він спинився, і сніг розтанув,
Стежина, як вперше, здалася чужою.
За мною зростав геть міцний світанок.
Я мовив наступним: ходімо зі мною.