Минуло три місяці, три важкі місяці розлуки, які здавалися безкінечно довгими бідолашній місіс Уелдон. Коли маленький Джек оклигав від хвороби, вона почала збиратися в дорогу. Саме у цей час «Пілігрим» прийшов до Оклендського порту.
У ті часи прямого шляху між Оклендом і Каліфорнією не було. Місіс Уелдон мала спочатку поїхати до Австралії, аби там пересісти на один із трансокеанських пароплавів компанії «Золотий вік», які пасажирськими рейсами з’єднували Мельбурн із Панамським перешийком через Папєете. Діставшись до Панами, вона мала б чекати на американський пароплав, що курсував між перешийком та Каліфорнією.
Такий маршрут віщував довгі затримки і пересадки, особливо неприємні для жінки, яка мандрує з дітьми. Тому, дізнавшись про прибуття «Пілігрима», місіс Уелдон звернулася до капітана Гуля з проханням доставити її до Сан-Франциско разом із Джеком, кузеном Бенедиктом і Нан — старенькою негритянкою, яка бавила ще саму місіс Уелдон.
Здійснити мандрівку у три тисячі льє на вітрильному судні! Проте судно капітана Гуля завжди було бездоганно споряджене, а пора року була ще сприятлива по обидва боки екватора.
Капітан Гуль погодився і відразу надав у розпорядження пасажирки власну каюту. Він прагнув, аби під час плавання, яке мало тривати днів сорок — п’ятдесят, місіс Уелдон почувалася якомога комфортніше на борту китобійного судна.
Таким чином, для місіс Уелдон мандрівка на «Пілігримі» мала багато переваг. Щоправда, шхуна-бриг повинна була спочатку зайти для розвантаження до порту Вальпараїсо у Чілі, що був розташований трохи осторонь від прямого курсу. Проте від Вальпараїсо до самого Сан-Франциско судно вже прямуватиме вздовж американського узбережжя, гнане погожими береговими вітрами.
Місіс Уелдон, досвідчена мандрівниця, яка не раз супроводжувала чоловіка у його далеких подорожах, була хороброю жінкою і не боялася моря; їй було близько тридцяти років, і вона вирізнялася неабияким здоров’ям. Вона знала, що капітан Гуль чудовий моряк, якому Джемс Уелдон цілком довіряв, а «Пілігрим» — надійний корабель і на гарному рахунку серед американських китобійних суден. І якщо вже випала нагода, гріх нею не скористатися. І місіс Уелдон зважилася здійснити плавання на борту судна невеликого тоннажу.
Ясна річ, кузен Бенедикт мав супроводжувати її.
Кузену було років п’ятдесят. Незважаючи на солідний вік, його не можна було випускати самого з дому. Швидше сухоребрий, аніж худий, і не те щоб високий, але якийсь довготелесий, з велетенською скуйовдженою головою, із золотими окулярами на носі — таким був кузен Бенедикт. На перший погляд у цьому довгов’язому чолов’язі можна було розпізнати одного з тих вельмишановних учених, сумирних і щиросердих, яким на роду написано завжди залишатися дорослими дітьми, жити на світі років до ста і померти з душею немовляти. «Кузеном Бенедиктом» звали його не лише члени родини, але й сторонні — такі простодушні добряки сприймаються як спільні родичі.
Кузен Бенедикт ніколи не знав, куди йому подіти свої довгі руки й ноги; важко було знайти людину більш безпомічну і несамостійну, особливо у тих випадках, коли йому доводилося вирішувати звичайні буденні, житейські питання. Не можна сказати, що він був тягарем для оточуючих, але він якимось чином примудрявся завдавати клопоту кожному та й сам почувався заклопотаним від власної незграбності. Хоча він був невибагливим, поступливим, не чутливим до спеки і холоду, міг не їсти і не пити цілими днями, якщо його забували погодувати і напоїти. Здавалося, кузен Бенедикт належить більше до рослинного, аніж тваринного царства. Він був як безплідне, безлисте дерево, не здатне ані прихистити, ані нагодувати мандрівника. Але в нього було щире серце. Він залюбки допомагав би людям, якби вмів це робити, як сказав би Прюдом, і всі його любили, незважаючи на слабкості, а може, саме за них і любили. Місіс Уелдон сприймала його як власного сина, старшого брата маленького Джека.
Варто, одначе, уточнити, що кузена Бенедикта ніхто б не наважився назвати неробою. Навпаки, це був невтомний трудівник. Єдина пристрасть — природнича історія — цілком поглинала його.
Сказати «природнича історія» — означає сказати дуже багато. Адже ця наука включає у себе зоологію, ботаніку, мінералогію і геологію. Та кузен Бенедикт у жодному разі не був ані ботаніком, ані мінералогом, ані геологом.