Кайса розвернулася і поїхала назад. На розвороті зупинилася. Вузькою доріжкою їй назустріч їхало авто. Воно звернуло з дороги й вкотилося в гараж Юлиної садиби. Звідти вийшла жінка з двома пакетами й поспішила до будинку. «Мати Юлії», — подумала Кайса. Трохи повагавшись, вона заглушила двигуна і натягнула на голову капюшон.
Жінка відчинила двері, стримано всміхнулася. Вона була гарна: високі, підкреслені макіяжем вилиці, повні губи, виразно підведені очі, коротка стрижка майже під «їжачка».
— Слухаю вас? — промовила вона, не давши Кайсі часу першій відрекомендуватися.
— Я Кайса Курен. Я… Я випадково побачила вас і…
— Ви журналістка?
— Так, але я не на роботі. Просто піддалася пориву і…
Маріанне Вінтер вичікувально дивилася на неї. Бліда шкіра її обличчя була поцяткована веснянками, які личили до фарбованого каштанового волосся. На вигляд, жінці було десь шістдесят, але хлопчакувата зачіска робила її молодшою.
— Ви — Маріанне Вінтер? — запитала Кайса.
— Так… ви ж самі це знаєте. Ваш візит не випадковий…
— Я не шукала з вами зустрічі, просто проїжджала повз дім і помітила вас.
— Он як? — несподівано глибокий, ледь хрипкуватий голос прозвучав дуже скептично.
Як ставити запитання людині, яка довгі роки носить в собі гіркоту втрати, якщо запитання стосується саме цієї втрати? «Розпитувати можна про все, лишень треба робити це тактовно», — подумала Кайса й наважилася.
— Якщо вже я вас випадково перестріла, то хотіла б про дещо запитати, — обережно почала вона.
Кайса помітила в очах Маріанне Вінтер виразну нехіть, але жінка її не зупинила.
— Це стосується зникнення Юлії.
Маріанне Вінтер урвала її нетерплячим порухом голови.
— Журналісти… ви ніколи не здаєтеся, — вона глянула кудись понад плечем Кайси, примружилася, вдивляючись у дощ. — Що дає вам право копирсатися в людському горі?
— Я хотіла лише запитати про Фруде Ульсена, того, хто бачив…
— Мій син, — різко урвала жінка, — ніколи не вчинив би… подібного. До того ж, Аллан заперечив, що виходив того вечора надвір, — Маріанне щільніше загорнулася у плетений светр, потягнула до себе двері. — Я маю справи…
— Можливо, поговоримо іншого разу?
— Не думаю… Я… це нелегко.
— Я розумію. Я не хотіла нав’язуватися.
Маріанне зробила жест рукою, ніби давала зрозуміти, що Кайсі пробачилося вторгнення, кивнула з холодною усмішкою і зачинила двері.
8
Зелений будинок стояв окремішньо біля моря, до нього вела вузька гравійна доріжка. Тієї миті, коли Кайса дзвонила в двері, впритул до ґанку проїхав великий чорний джип. Він повільно котився, підстрибуючи на камінцях, і зник за виступом скелі. «МаХХ?» — подумала вона, коли двері вже відчинялися. На поріг вийшла жінка, мабуть, мати Фруде Ульсена, Свангільд. На голові мокрі кучерики хімічної завивки. Жінка опиралася на костур і важко, астматично дихала.
— Слухаю? — примружено дивилася вона на Кайсу.
Жінка була огрядна, важила щонайменше сто кілограмів.
Кайса відрекомендувалася журналісткою і поцікавилася, чи вдома її син.
— А що вам треба?
— Лише поговорити.
— Про що?
Кайса заздалегідь придумала пояснення.
— Ви ж мешкаєте неподалік санаторію. Його планують перепрофілювати на притулок для біженців. Цікава ваша думка про це.
— Думка? Що ж, я скажу вам свою думку. Це мене анітрохи не тішить, — жінка провела рукою по спітнілому чолі.
— Можна ввійти? — запитала Кайса.
Свангільд Ульсен, перекособочено, важко опираючись на костур, почвалала поперед Кайси на кухню. Дорогою прочинила якісь двері й гукнула сина. Кайса зазирнула в шпарку й мигцем побачила сходи в підвал.
— Ні, мені це не подобається, — повторила Свангільд. — І моєму синові — теж.
Вона перейшла кухню, далі попрямувала до вітальні, на порозі спинилася і, важко дихаючи, на кілька секунд міцно вхопилася за одвірок.
— Як можна навезти до нас, у маленьке село, таку купу іноземців? — жінка з тяжким стогоном сіла в зачовганий фотель. — Їх наїде більше, ніж нас. Більше, ніж нас! — повторила вона, ніби боялася, що Кайса не допетрає сенсу її слів.
Свангільд Ульсен показала рукою на канапу навпроти, запрошуючи Кайсу сісти. Потім згорнула руки на велетенському животі — пальці нагадували сосиски — і нахилилася до Кайси.
— А серед них же можуть бути й терористи, скажу я вам, небезпечні люди, які нишком планують теракта, як оті, що в Європі.