— Але мати, напевно, їй допомагала, — завважила Кайса. — Вона ж експерт з депресій та страхів.
— Ну, не знаю… Можливо… Хоча не думаю, що між ними були теплі стосунки.
— А Бюлль намагався їй допомогти, як гадаєте? Лікував її?
— Я вже казала, що вона часто бувала в його кабінеті. Може, навіть трохи зачасто, якщо розумієте. Він же набагато старший за неї, батьком їй годиться, — додала Ґюнвур. — Це помітив персонал, пішли чутки, ви ж знаєте, як люди люблять пліткувати, — жінка поринула в себе. — Якось негарно виходить, я не маю підстав повторювати брехні, — вона неуважно обірвала зів’ялу квітку бегонії, яка стояла на столику біля фотеля, поклала її на тарілочку під філіжанкою.
— А між Бюллем і Вінтер щось було?
— Нічого такого, що вказувало б на щось більше за партнерство, я не помічала. Я б навіть сказала, що наприкінці їхні стосунки дуже похолодніли.
— Як це?
— Вони сварилися.
— Про що?
— Важко сказати… про пацієнтів, методи лікування, дослідження — таке…
— Учора я, до речі, перестріла Маріанне Вінтер, — сказала Кайса.
— Так, я бачила, що вона вдома. Але, приїжджаючи сюди, вона здебільшого усамітнюється, — це прозвучало, як натяк на те, що Ґюнвур вважає докторку трохи асоціальною. — Давно її тут не було. Чула, ніби вона хоче продати будинок. Санаторій мають віддати під притулок для біженців, а там, думаю, ще не все прибрано. Певно, наводитиме лад.
— А що змусило вас замислитися, ніби не все було гаразд у стосунках Юлії з матір’ю?
— Та дрібниці всякі. Як на мене, мати постійно шпиняла її, а коли одного разу порадили Юлії не брати це близько до серця, вона сказала: «Якби ви лиш знали, яка вона насправді!»
— Того вечора, коли Юлія зникла… — почала Кайса.
— Уфф, — раптом урвала її Ґюнвур, швидко облизавши губи. — Одному з пацієнтів несподівано погіршало. Мені дуже шкода було молодого сина, який саме приїхав провідати батька. Він сидів біля хворого весь вечір і всю ніч, аж той помер на світанку; лише зрідка виходив за поріг кухні покурити. Мабуть, родини вони не мали, були тільки удвох, і син часто приїжджав до батька. Іноді долучався до наших занять, малював щось разом з Юлією чи ткав. Хлопцеві десь лишень двадцять минуло, мало хто підходив йому за віком.
— Персоналу багато було?
— Шестеро-восьмеро медсестер і доглядальниць, які працювали позмінно, не всі мали повну ставку. А ще був сторож, дві прибиральниці, одна допомагала на кухні, додаткові помічники… не пригадую точного числа, але думаю, десь дванадцять-тринадцять, окрім лікарів.
— Ви працювали того вечора, коли зникла Юлія?
— Одна з доглядальниць нічної зміни захворіла, довелося її замінити, я часто виходила на заміну. Було рівно пів на дванадцяту ночі, коли зателефонував Аллан, дуже наляканий, що Юлія ще не повернулася додому з дому молитви. Я покликала його матір. Вона залишилася на ніч через того важкого хворого. Знайшла її в лабораторії, вона здебільшого працювала там, — на обличчі Ґюнвур майнуло невдоволення. — Маріанне була дуже роздратована, що хтось насмілився їй заважати. Хоча «розлютована» було б правильнішим словом. О, та дама мала темперамент нівроку, не раз була свідком!
— А Бюлль того вечора був у санаторії?
— Так, але на своєму піддашші, ліг спати. Було ж уже пізно, він тільки нещодавно повернувся зі своєї прогулянки до Ульстайнвіку, до подруги. До того ж, мав рано вставати, бо збирався до Осло. Його мати хворіла, він часто їздив до неї на вихідних.
— Маріанне Вінтер подалася додому після дзвінка Аллана?
— Не відразу, десь аж за годину, — Ґюнвур звела догори брови, підкреслюючи, яким дивним це було для неї.
— А як ви вважаєте, що трапилося з Юлією? — запитала Кайса.
— Не думаю, що за цим стояв брат, брат з сестрою любилися. Воно й не дивно, я мала таке враження, що Юлія більше дбала про родину, ніж рідна мати. Докторки ніколи не бувало вдома, працювала в санаторії від рана до пізна, часто й ночами, — Ґюнвур схрестила на грудях руки. — Уявляєте, навіть суботнього вечора не провести з дітьми! — жінка знову звела догори брови, уже не могла далі стримуватися: — Обурливо! Хіба вона не повинна була поніжити своєю увагою дітей? Ну, добре, Юлія й Аллан дорослі, вісімнадцять і дев’ятнадцять років, а маленька Сюсанне? Маріанне була, мабуть, добрим лікарем та вченим, але доброю матір’ю — ніколи! Може, і Юлія жила б досі, якби вона хоч трохи піклувалася про дітей…