Кайса усміхнулася і показала на свій ніс.
— Таке відчуття з’являється, коли довго у грі, — сказала вона, а Йоран голосно реготнув — Кайса дуже вдало скопіювала його манеру висловлюватися — отоді, під час першої їхньої зустрічі.
— На нього не можна покладатися, — додала вона.
— Думаєте, бреше?
— Не можу однозначно стверджувати, надто коротко розмовляли. Та й розмовою це не назвеш. Більше говорила його мати.
— І все ж ви вважаєте, що йому не варто довіряти, — констатував Йоран.
— Щось у його словах різало мені вухо.
— Чого бажаєте? — запитав Йоран, коли до їхнього столика підійшов кельнер. — Можна почастувати вас келихом вина?
— Дякую, чом би й ні… Я без авта. Додому п’ять хвилин ходи.
— Розкажіть трохи про Фруде Ульсена, — попросив Йоран. — Що в ньому було дивного?
— Він видавався незворушним, коли ми розмовляли про Юлію. Хоча його мати казала, що він тоді дуже переживав її зникнення. Він був ніби неприсутній, мовби поринув у свої думки.
— А це що? — Йоран тицьнув пальцем в аркуш. — Ота жінка… як вона називається?… Ґюнн… Вона каже, що Фруде стало погано в домі молитви.
— Так, тут щось може критися.
Кайса схопила аркуш, обернула його другим боком, взяла ручку, провела риску й вписала кожну повну годину й кожні пів години.
— Приблизно о пів на десяту вечора Юлія пішла додому. А ось тут, десь о пів на одинадцяту, почали виходити з дому молитви й інші. Орієнтовно о пів на дванадцяту Фруде начебто бачив на дорозі Юлію удвох з Алланом. Припустімо — суто теоретично, — що Фруде бреше. Який у нього мотив, щоб кинути підозру на Юлиного брата? Єдине, що спадає на думку — він сам має, що приховувати, — Кайса показала на часову таблицю. — Фруде виходив з дому молитви. Я не знаю, коли й наскільки часу. Він сказав, що був у туалеті. Але чи був?
Йоран довго й мовчки дивився на папір на столі.
— Можливо, ви щось таки намацали.
— І ще одне, — додала Кайса. — Ґюнн сказала, що Юлія у вечір зникнення перебувала в стані радісного збудження. Вона описала її веселою і водночас схвильованою. Це може, скажімо, означати, що вона вирішила покласти край своєму життю.
— Можливо… Або ж відважилася на якесь інше важливе рішення.
— Яке?
— Не знаю… Може, просто сталося щось таке, що сповнило її радістю.
Йоран долив вина собі й Кайсі.
— А тепер зізнайтеся мені, чому ви працюєте над цією справою? — попросила Кайса. — Ви приватний детектив?
Йоран кивнув, оперся ліктями на стіл, спроквола потер долоні.
— Даруйте, але мій замовник бажає ще якийсь час дотримуватися анонімності.
Кайса вичікувально дивилася на чоловіка перед нею, однак Йоран Нордін більше нічого не сказав.
— А що трапилося з…
Він показав на обличчя.
— З оцим?
Кайса кивнула.
— Я про це ніколи не розповідаю, не стає духу, — відповів Йоран, вибачливо всміхаючись. — Нещасний випадок…
Кайса мала купу запитань, але змовчала, бачила з виразу його обличчя, що питати даремно. Лише сказала:
— Не люблю занадто таємничих людей.
— Розумію, ви журналістка, ви живете з розпитувань, — промовив він з усміхом і підняв келиха. — Будьмо!
Цей швед їй подобався, мав у собі якийсь шарм.
— Будьмо!
— Я обіцяю усе розказать, — з ледь вловним акцентом промовив Йоран, підносячи келих до рота. — Сподіваюся, уже скоро… Вибачте, але дискретність важлива в моїй сфері, — розвів він руками. — Наступної зустрічі довідаєтеся більше. Я радо продовжив би нашу співпрацю…
14
Попрощавшись з Кайсою, Йоран Нордін відразу ж піднявся у свій готельний номер, спакував речі, перевдягнувся в тренувальний костюм, спустився униз і сів в авто. Він знову поїхав до Кістевіки, припаркував авто біля зруйнованої фабрики рибацького спорядження. На Кінці відбувався якийсь публічний захід, бо навколо стояло дуже багато автомобілів. Він трохи посидів, а, впевнившись, що поблизу нікого немає, вийшов з авта й рушив густим підліском угору, до санаторію. Зупинився біля одного вікна з тильного боку будівлі, роззирнувся навсібіч, підняв покинутого дерев’яного ящика, поставив під вікно й виліз на нього. Потім вставив ніж між лиштвою і віконною рамою, посунув лезо догори й зняв зсередини гачок. У приміщенні він впевнено рушив сходами у підвал. І лише там, унизу, ввімкнув ліхтарика, освітив двері з кодовим замком. На мить завмер, прислухався. Якийсь звук знадвору? Ні, причулося. Йоран натиснув чотири цифри, замок клацнув, і він увійшов. Сніп світла шугав полицями, він читав написи на наліпках, обережно зняв велику банку, поклав у наплічник.