Карстен, підперши кулаком підборіддя, задумливо розглядав на дошці великі плани потопельника.
— Гадаю, це зайве, — нарешті промовив він; усі здивовано глянули на нього. — Оці шрами, — він показав на деформоване вухо й поголену голову. — Вони давні?
— Так, багато давніх шрамів на обличчі й з одного боку голови.
— Здається, я знаю, хто це, — Карстен підвівся і підійшов до дошки, тицьнув на одне фото великим планом. — Це — Йоран Нордін. Швед.
— Що?! — вихопилося в Еґґсбьо. — Звідки, у біса, ти знаєш?
— З ним була знайома Кайса, її опис підходить. Він просив її допомогти добути трохи інформації у зв’язку зі «справою Юлії». Хотів, щоб вона поговорила зі свідками, людьми, які знали Юлію і пам’ятали вечір, коли вона зникла.
— То це тому Кайса розпитувала мене про Юлію?
Карстен звернувся до Евена.
— Нордін зупинився у новому готелі в Лусвіці. Ти туди телефонував? Він мав авто? Виписався з готелю?
Усі мовчали, доки Евен розмовляв телефоном.
— Востаннє його бачили, коли він поїхав з готелю близько сьомої вечора в суботу, — сказав Евен, поклавши слухавку. — За номер заплатив до неділі. За даними рецепції, орендував авто, білий мерседес-універсал. Біля готелю автомобіля немає.
23
Масивні дубові двері з тихим клацанням розсунулися, і Кайса вийшла на холодне повітря. Судомно ковтнула грудку, що застрягла в горлі, але грудка під діафрагмою нікуди не зникала. Вона трохи постояла перед входом до Каналу-4, глибоко вдихнула.
Кайса любила свою роботу, але тепер відчувала щось схоже на глибокий сум, ніби щось втратила навік. Вона не втратила роботи, шефи не просили її піти. Але їй доведеться, по суті, піти.
Місяць тому вона повідомила керівництво, що разом з родиною вирішила знову переїхати в Аскер, а восени готова повернутися на повну ставку в головний офіс каналу в Осло.
Сідаючи цього вівторкового ранку в літак в Олесунні, вона відчувала мандраж. Її шеф, керівник політичної редакції, не раз натякав, що хотів би, окрім себе, мати ще одну коментаторку, саме жінку. Він одружився вдруге й недавно знову став молодим батьком. Йому потрібна помічниця, яка розділила б з ним роль коментатора.
— Нам потрібна жінка, — сказав він, жартівливо штурхнувши її під бік, коли вони торік зустрілися на якомусь літньому святі.
Тому Кайса з певною надією ішла на сьогоднішню зустріч з ним і — на її здивування — ще й з редактором новинного відділу. Розмова була не зовсім про те, чого вона сподівалася. Реструктуризація, реорганізація, надлишкові потужності, втрати прибутків від реклами, низькі глядацькі рейтинги, більші інвестування в інтернет, зменшення ресурсів для вкладання в лінійне телебачення. Вона зрозуміла, куди вони хилять, коли мова зайшла про талановитих журналістів, які прийшли в політичну редакцію за час її відсутності. Її «тимчасова» заміна — амбіційна, «молода й зажерлива». Не зрозумій неправильно, казали вони, але от у загальній редакції ситуація значно гірша, там, справді, потребують фахівця з її потугою, який міг би надихнути зі старту, підняти на гідний рівень кейс-журналістику, знаходити теми для авторських статей, які б «торкали», матеріали з «живчиком», так, як вона це класно вміє, і насамперед «добрі матеріали для нету». Що вона на це скаже?
Кайса нічого не сказала, лише запитала, чи знайшли вже вони коментатора. Завідувач редакції новин, не дивлячись їй в очі, відповів, що відтепер потреба в коментаторах зменшиться, тож їм достатньо одного, того, що вже є.
Бреше, подумала вона. Він уже вибрав іншого. Одного з хлопців. Когось з тих, з ким попиває пиво у вільний час.
А документалістика? Ні, дуже затратна сфера, потребує людського ресурсу й коштів — такою була відповідь.
Увесь її професійний набуток? — усе, в чому вона була неперевершеною, її знання, компетенції, широка мережа контактів серед норвезьких політиків — більше нікого не цікавив. Тепер цікавили «молоді й зажерливі». Тепер цінувалася бульварна журналістика, яка спонукала б до масових переглядів у неті, а власники задоволено потирали б руки. І, як продовження цих невеселих думок, зринуло в голові інше, про що вона не хотіла думати: а якщо в неї рак?
Кайса й словом не обмовилася, що вона про все це міркує, нічим не зрадила свого розчарування й образи, лише сказала, що подумає.