Кайса відвезла знімки до Драммена і сіла в потяг до аеропорту Ґардермуен.
У мене рак. Я смертельно хвора. Мені загрожує смерть.
Вона дивилася у вікно. Потяг саме проїжджав район новобудов Осло — Бйорквіку.
У мене рак.
Потяг в’їжджав у старі квартали Есткантена.
У мене рак.
Коли потяг в’їхав у залізничний тунель Румерікс-портен, Кайса на мить заплющила очі від несподіваної млості, а коли розплющила, побачила своє віддзеркалення у вікні вагона. Вона була бліда, волосся мовби брудне й безживне, хоча голову мила сьогодні вранці. Кайса вийняла з торби стрічку, відгорнула волосся з обличчя й зібрала його на потилиці. Риси лиця наче загострилися і стужавіли.
Такий я матиму вигляд, коли все волосся випаде.
Смуток, який огорнув її, коли вона вийшла з будівлі Каналу-4, нахлинув знову. Сорок один рік, надто стара, недостатньо вродлива. Можливо, то моя вина, що мене важко любити, можливо, я сама того не помітивши, наступила комусь на болючий мозоль, можливо, комусь я не до вподоби? Що поганого я вчинила?
У мене рак. Мені зараз не про роботу треба хвилюватися.
Ляк і відчуття біди змішалися з розпачем і смутком, її немов скував ментальний параліч, страх п’явкою міцно присмоктався до голови, змушував мозок без упину, мов жорнами, перемелювати невідчепливі думки, ціпеніти нерви, м’язи й кров — і в потязі, і в літаку, і доки чекала на багаж у Вітрі, і в авті довгою дорогою додому, а надворі буяла сонячна весна. На поромі вона вийшла на верхню палубу й стояла на пронизливому вітрі, доки не промерзла до кісток.
Вдома, у Лусвіці, Кайса позбирала дітей; усі гостювали в друзів, бо Карстен допізна працював. Вона приготувала суп з пакетиків, порозпитувала, як було в школі. Тея тішилася, що на завтра в них запланований шкільний похід. Андерс питав, чи могла б вона в суботу відвезти його та ще трьох його друзів на футбольний матч. Після вечері Кайса сиділа на канапі з Юнасом і дивилася по телевізору передачу на NRKSuper, Тея з Андерсом готували домашні завдання за кухонним столом.
Усе буденно. Шкільний похід, футбол, уроки, веселі діти, маленький втомлений хлопчик на колінах. На кухні з чогось сміялися Тея і Андерс. Діти — це мій подарунок долі. Вони сміються. Вони безтурботні. Вони і є життям. Ніхто не знає, скільки нам його відведено. Життя є тут і тепер, у сміхові й теплі маленького тільця.
Для них усе звично й нормально.
Вона притулилася обличчям до Юнасового волоссячка, вдихнула його запах. Малий пахнув дитсадком.
Скільки тобі судилося мати мене в своєму житті?
Діти впораються і без мене. Все в них буде добре. Рано чи пізно я стану для них лише спогадом, який ледь торкатиметься їх, віддалятиметься або наближатиметься. Іноді… Коли вони найменше цього сподіватимуться.
Ні… Ще не зараз. Ще нескоро.
Десь, колись…
Коли Юнас заснув, Кайса налила собі келих вина й вийшла на криту західну терасу перед кухнею. Увімкнула інфрачервону лампу на стіні, вмостилася на лаві, застеленій овечою шкірою, загорнулася у вовняний плед. Раптом у дверях постав Карстен, вона не почула, коли він повернувся додому. Карстен сів біля неї, обійняв за плечі.
— Доки не забув! Тобі треба завтра вранці зайти до ленсмана.
— Навіщо?
— Там усе обговоримо. Як відбулася зустріч на Каналі-4?
— Я маю пухлину в грудях, імовірно, рак, — швидко випалила Кайса.
— Що? Як?…
— Була в онколога. Тепер я пацієнтка відділення для хворих з раком грудей у Драммені.
— Але чому ти нічого мені не сказала? Давно?…
— Уже кілька тижнів. Я не думала, що це серйозно, думала — як минулого разу. Не хотіла тебе даремно тривожити.
— Ти не повинна такого думати, ми…
— І зустріч на каналі була не надто доброю, — урвала вона Карстена.
— Чому?
— Я більше не зможу там працювати.
Вона розповіла Карстенові про розмову з шефами. Він ніжно пригорнув її до себе.
— Але я не можу просто так піти, — промовила вона, давлячись слізьми.
— Що тобі заважає?
— Якщо все серйозно, мені треба забезпечити собі медичне страхування. Не знаю, чи досі маю право на страхування, бо ж так довго сиджу в доглядовій відпустці.
— Не думай зараз про це, — промовив Карстен. — Ми впораємося. Головне, аби тобі було комфортно. А ти ніколи не почувалася затишно на Каналі-4. У будь-якому разі, до серпня ти ще у відпустці. Використай час, щоб усе зважити.
Вони довго сиділи мовчки, тишу порушила Кайса.
— Надто рано це все покидати.