— Ти не хочеш переїжджати в Аскер? — здивовано запитав Карстен.
— Та ні, я маю на увазі ось це все, — сказала Кайса, обводячи рукою з келихом панораму перед ними. — Життя… Стільки ще не зроблено, стільки ще хочеться всього зазнати вдвох з тобою.
— Ми ще всього зазнаємо разом.
— А якщо…
— Тссс! — тихо прошепотів Карстен, торкнувшись губами її чола. — Коли ти одужаєш, ми… що ми собі придумаємо? Про що ти мрієш?
— Мені завжди кортіло побувати в Новій Англії.
— На північ від Нью-Йорка? — Карстен вражено глянув на Кайсу. — Ти ніколи такого не казала.
— Ні… Завжди бракувало часу.
— Ми неодмінно знайдемо на це час.
— Хочу пожити в отому їхньому будиночку на пляжі.
— Як в американських фільмах?
— Ага… А про що мрієш ти, Карстене?
— Тепер я мрію побувати в Новій Англії, пожити в beachhouse з вікнами на Атлантичний океан. Лише ти і я…
24
Нільс Лієр-Гольм пізно повернувся додому, відразу пішов до ванної перевдягнутися. На роботу він завжди носив костюм. Одягнув спортивні штани, флісову курточку, натягнув на вуха шапку, знову вийшов з дому й сів в авто. Все зайняло хвилин п’ять. На Смекстадському перехресті взяв один з двох мобільних, які лежали на сусідньому сидінні, і послав смс-ку. Біля стадіону Уллевол звернув на Согнсвеєн, доїхав до автостоянки біля Спортивного інституту. Поставив авто скраю майданчика, сидів і чекав, нетерпляче барабанячи пальцями по кермі. Почувався неспокійно, Ейнар спізнювався.
Нарешті над’їхало авто, стало поряд. Дверцята з пасажирського боку відчинилися, чоловік, який вийшов з авта, сів до нього.
— Хто ви? — здивовано запитав Нільс. — Де Ейнар?
— Who the hell is Einar? — запитав чоловік.
У широкій усмішці зблисли білі зуби, але обличчя в сутіні було майже не видно. Надворі темно, чоловік мав чорний заріст на обличчі й чорну шевелюру, низько натягнений на чоло картуз.
— Get out of mу car! — визвірився Нільс.
— You don't decide the rules. I do!
Тієї миті відчинилися задні дверцята. Нільс обернувся.
— Якого бі… — тільки встиг він сказати, як чоловік позаду схопив його рукою за шию і притиснув до спинки сидіння.
— What do you want? — простогнав Нільс. — Who are you?
— Never mind who we are! Досить, що ми знаємо, хто mul Знаменитість, — сказав чоловік ламаною норвезькою і голосно зареготав, ніби втнув щось дуже дотепне. — Ти ж не хочеш, щоб усі довідалися про твою маленьку таємницю?
— Таємницю? Яку таємницю?
З заднього сидіння почувся притлумлений басовитий сміх.
— А ти їх маєш багато?
— Виходьте!
— Оце навряд, — сказав чоловік спереду. — Хіба не для цього ти приїхав? — він погойдав перед носом Нільса маленьким мішечком з пігулками. — Хочеш?
Нільсові перехопило горло, він промовчав. Рука на шиї послабила натиск.
— Хочеш? — повторив незнайомець.
Нільс запручався, рука на шиї знову притиснула його до спинки.
— Do you want it?
— Так! — здушено видихнув Нільс.
Чоловік на задньому сидінні відпустив руку. Нільс судомно хапав ротом повітря.
— Так я й думав, — чоловік подав йому мішечок. — Money?
Нільс вийняв з кишені конверт. Чоловік зазирнув досередини.
— Окей, — сказав він. — For now… Double price next time.
— Та що ви co…
Чоловік позаду знову стиснув пальці на його горлі.
— Окей? — повторив той, що сидів спереду.
З манери говорити й невиразних у темряві рис обличчя Нільс запідозрив у ньому вихідця з Балкан. Албанець, можливо.
— Окей.
Куди ж подівся Ейнар? Ейнар роками, без жодних проблем, забезпечував його товаром. Вони разом виросли, разом гуляли на вечірках, разом напивалися, ходили на яхті в мандри. Ейнар ступив на кривий шлях. Якийсь час відсидів, щоправда, за дрібниці — вживання та зберігання наркотиків і розбій. Нільс завжди міг на нього покластися. Ще би, Нільс же був його стабільним джерелом прибутків, і добре платив — за пігулки й за мовчання. Дідько! Саме цього він і боявся, він це знав! Статус відомої публічної особи робив його вразливим, він мав чим ризикувати. Треба було не висовуватися з гущі пересічних журналістів, яких ніхто не знає.
— Just give те call! Подзвони мені, коли знову буде потрібна доза, — сказав чоловік на передньому сидінні.
— Де Ейнар? — крикнув Нільс навздогін.
Але дверцята вже зачинилися.
Нільс Лієр-Гольм якийсь час сидів, не маючи сили навіть поворухнутися.
— Чорт!