— Крістофер Волкер? — Кайса, усміхнувшись, обвела всіх поглядом.
Карстен здивовано звів угору брови.
— Невже не впізнаєте імені?
Карстен і Евен заперечно похитали головами.
— Фантом! Справжнє ім’я Фантома, героя знаменитого коміксу, Крістофер Волкер. Людина, яка не може вмерти. Аллан вижив під час цунамі, став невпізнаваним і повернувся, щоб помститися або з’ясувати правду — або те й те. Він подумав, що я можу запідозрити зв’язок між братом, який загинув у Таїланді, і чоловіком, який приїхав звідти й намагається розслідувати зникнення його сестри. Тож вирішив удавати шведа. Подвійна фальшива ідентичність…
26
Маріанне Вінтер мовчки міряла поглядом Карстена Хьолоса й Евена Рюнне.
— Ми впевнені, що то був Аллан.
Маріанне підійшла до вікна, стала спиною до них, нервово провела рукою по короткому волоссі. Карстен з Евеном вичікувально стояли у дверях вітальні, спостерігаючи за нею. Ззаду їй цілком можна було дати двадцять років: струнка, у вузьких джинсах. Вона щільніше загорнулася у плетений светр. Здавалося, плаче. Піднесла руку до обличчя.
— Що трапилося? — запитала згодом.
— Мені шкода, але ми вважаємо, що його вбили, — промовив Карстен.
Маріанне Вінтер зиркнула через плече.
Поліція Таїланду відповіла на запит. Аллана Вінтера вважали зниклим безвісти, імовірно, загинув під час цунамі. Жодний Крістофер Волкер у паспортному реєстрі не значився. Напевно, роздобув собі фальшиві документи.
Останнім елементом пазла стали записи в журналі стоматолога в місцевому стоматологічному кабінеті у Вестьой. Не залишалося ніякого сумніву, що вбитий — Аллан Вінтер.
— Не знаю, що й казати… — Маріанне Вінтер все ще стояла біля вікна, спиною до поліцейських. — То Аллан не загинув у цунамі? — вона обернулася. — І всі ці роки… — промовила вона й надовго замовкла. — …він жив?
— Розумію, це важко, — озвався Карстен. — Але, сподіваюсь, ви розумієте, що ми мусимо поставити вам кілька запитань?
Маріанне Вінтер кивнула й жестом запросила поліцейських до столу.
— Де ви були в суботу ввечері?
— Вдома.
— Сама?
— Так.
— Ми знайшли на тілі слід від уколу, — сказав Евен. — Припускаємо, що хтось вколов йому завищену дозу.
— То… ви натякаєте на те, що я могла це зробити, бо я лікар? Я, його матір? — Маріанне не могла приховати обурення, щоки зачервонілися.
— Ми нікого не підозрюємо, — спокійно мовив Карстен. — Це звичайна рутина.
— Отже, він не виходив з вами на контакт? — запитав Евен.
— Зі мною? Ні, не виходив. Я б відразу сказала.
— Коли ви востаннє з ним спілкувалися?
— О… вже й не знаю. Багато років тому.
— Цунамі в Таїланді було 2004, Аллан виїхав туди 2003 року. Чи він озивався опісля?
— Яке це має тепер значення?
— Добре було б, якби ви прямо відповідали на запитання.
Жінка зітхнула.
— Його ж арештували. Підозрювали в причетності до зникнення Юлії. А потім він утік, — вона кивнула сама до себе. — І став тим, ким став, — утікачем. І викреслив зі свого життя усе минуле, абсолютно все.
— З вами теж урвав зв’язок?
— Лише раз зателефонував з Таїланду, тож я знала, що він там. Він сказав… — вона затнулася, на очі набігли сльози. — Він сказав, що йому дуже прикро, але він повинен почати нове життя. Саме так і сказав — «нове життя».
— Ви намагалися зв’язатися з ним?
— Я гадала… сподівалася, що він змінить наміри. А тоді він загинув у цунамі… ми так думали.
— Як вважаєте, чому він повернувся?
— Уявлення не маю… не можу збагнути.
27
Сюсанне Вінтер вклякала на грядці, коли перед її домом у Лусвіці зупинилося авто, і звідти вийшли Карстен та Евен. Карстен не раз зустрічався з нею у дитсадку, куди ходили їхні діти. Сюсанне похапцем стягнула рукавички, відвернулася. Здалося, ніби вона витерла сльози з очей, перш ніж підвестися і обтріпати коліна.
— Плакала? — завважив Евен.
Сюсанне неквапливо підійшла.
— Щось трапилося? — вона ніби задихалася.
Карстен попросив дозволу ввійти. Вони сіли на кухні за стареньким світло-сірим пластмасовим столом, на якому стояв полумисок з почорнілими бананами й недопите горня кави.
Спершу жінка мовчки дивилася на Карстена, доки той пояснював причину візиту. А коли він закінчив, поникла головою, потім встала й взяла з кухонного столу рулон паперових рушників, голосно висякалася в папір.
— Я, коли почула про знайденого чоловіка на Кінці, подумала про Аллана. Його вбили?