— Що робили?
— Ішли, стояли, розмовляли, сварилися?
— Не пам’ятаю… розмовляли, мабуть, може сварилися…
Карстен узяв карту, показав пальцем.
— Ось тут мешкаєте ви, а ось тут, — він пересунув палець, — мешкала Юлія. Вуличне освітлення вийшло з ладу. На такій відстані й майже в темряві ви ніяк не могли мати певності, що то був Аллан з сестрою.
— Я добре їх знав, — відповів Фруде, не підводячи очей від стола.
— Ви кажете чисту правду?
— Так.
Карстен підвівся, став позаду Фруде Ульсена, помітив, як той зіщулився. Карстен поволі обійшов його, став по інший бік столу, нахилився, опершись на стільницю руками. Фруде роздряпував струп на великому пальці.
— Чого ти боїшся? — запитав Карстен.
Фруде помітно зблід, уникав погляду поліцейського і мовчав.
— Дивись на мене, — спокійно промовив Карстен.
Ніякої реакції.
— Дивись на мене, — повторив Карстен.
Фруде на кілька секунд втупився у стелю, почухав потилицю.
— Що ти вживаєш?
— Га?!
Коли Фруде нарешті підвів очі, сумнівів уже не залишилося. Розгубленість і переляк.
«Бінго», — подумав Карстен.
— Антидепресанти? Знеболювальне?
Ніякої реакції.
— Кетамін? Знаєш, що це таке?
Фруде похитав головою, не дивлячись йому в очі.
— Звідки береш? У лікаря? Чи в когось купуєш? — Карстен наголошував на кожному слові, говорив повільно, чим раз суворішим голосом, а Фруде Ульсен чим раз більше никнув. — Пігулки? Ін’єкції?
Карстен сів на край столу.
— Розумієш, Фруде, мене не так вже й цікавить, що ти вживаєш і де береш наркоту. І не цікавитиме, якщо скажеш правду про чоловіка, якого бачив у суботу ввечері.
— Він сказав… — Фруде затнувся, ніби йому перехопило горло, звуки були більше схожі на тихий жалібний писк, на собаче скимління. — Він сказав, що… що він… Аллан.
— Брат Юлії…
— Так, але це неможливо. Аллан помер багато років тому.
— Ні, не помер, — заперечив Карстен.
Запала гнітюча тиша, вона розросталася, виповнюючи всю кімнату. Фруде Ульсен змінив позу, гладив долонями стегна й мовчав.
— Але тепер він мертвий, — вів далі Карстен. — Це його тіло знайшли в морі на Кінці.
Фруде не відводив погляду від столу.
— Чого Аллан хотів від тебе?
Фруде провів долонею по обличчю, на кілька секунд міцно заплющив очі.
— Він сказав, що я тоді збрехав, і що через мене всі думали, ніби він винен у зникненні Юлії.
— Говорив погрозливо?
— Так. Я подумав, що то… якийсь придурок. Бо ж Аллан загинув у Таїланді… і той чоловік нітрохи не був схожий на Аллана. Я втік до хати, замкнув двері. Якийсь божевільний…
— Що ви про це думаєте? — запитав ленсман Уле-Якоб Еґґсбьо, переводячи погляд з Евена на Карстена.
Відпустивши Фруде й Свангільд Ульсенів, вони сиділи в його кабінеті.
— Навіть не знаю, — озвався Евен. — Мені здається, він каже правду й неправду водночас.
— А ти, Карстене, що думаєш?
— Погоджуюся. А ще Фруде наляканий і вживає якісь наркотики.
— Неприродньо розширені зіниці, відсутність міміки, сповільнені рухи, в’яла реакція, — додав Евен.
— Якщо це не ліки, які виписав лікар, то він має підстави для страху. Перевіримо в рецептурному реєстрі. І все ж я вважаю, нам треба детальніше розібратися в його поясненнях того, що трапилося чотирнадцять років тому. Кайса намацала щось дуже важливе. Вона думає, що Фруде цілком міг мати достатньо часу, щоб непомітно зустрітися з Юлією поза домом молитви. Я вже проглянув слідчі матеріали 2002 року й нічого про це не знайшов. Ніхто нічого подібного тоді не казав, ніхто не запідозрив, що Фруде міг збрехати й, насправді, не був у туалеті. Ще один приклад, як втрачається інформація, коли люди розповідають лише те, що вважають релевантним. А ще тому, що ми не ставимо правильних запитань.
— Він міг убити Юлію! — запально вигукнув Евен. — Тому й збрехав, нібито бачив її з Алланом, щоб відвести від себе підозру. Поліція взяла один лише слід, надто рано зосередилася на версії винуватості брата. Я гадаю, що вбивство Аллана Вінтера пов’язане зі зникненням сестри.
— Можливо, — усміхнувся Карстен. — Однак не забувай, що ні Маріанне, ні Сюсанне не мають алібі на суботній вечір.
— Ще й слід від уколу, — докинув Евен. — Кетамін, мати лікар і…
— Та який у неї мотив?! — роздратовано урвав його Еґґсбьо.
— Хай там як, треба ще раз поговорити з Маріанне Вінтер, — незважаючи на слова ленсмана, сказав Евен. — Кетамін міг бути в санаторії.
— Я згодний з Евеном, — кивнув Карстен. — Треба це перевірити, але насамперед мусимо провести обшук у будинку Фруде Ульсена, маємо на нього достатньо.