За якийсь час підвівся, закинув на спину наплічника. Трохи пройшов стежкою назад, перетнув дорогу й збіг невеличким пустирем до моря, до зеленого будинку, що окремішньо стояв віддалік. Поволі прокрався уздовж стіни, зазирнув у підвальне віконце.
За письмовим столом сидів чоловік. Обличчя освітлене комп’ютерним монітором. На стінах висіли плакати з зображеннями футболіста й поп-зірки; все нагадувало інтер’єр кімнати хлопця-підлітка, але чоловік був дорослий. Час для нього ніби завмер. За кілька днів він поверне його туди, де час для нього зупинився. Але це не спішно, спершу треба дещо залагодити. Він швидкими кроками подався до авта, взяв з багажника лопату й рушив до занедбаної будівлі санаторію. Проминув головні ворота, впевнено перетнув паркінг, пройшов повз теплицю з клунею, аж дістався кам’яного муру, що відгороджував старий цвинтар. Він не квапився, поволі крокував між рядами могил, зупинився біля велетенського валуна — таких багато валяється унизу, біля лінії прибою. А тоді з усієї сили увігнав у землю лопату.
4
Юнас ще трохи нездужав. Вони ходили на закупи до крамниці, потім Кайса спробувала зацікавити його грою, щоб він хоч трохи побавився сам, однак малий нізащо не хотів відпускати її від себе. Надвечір Юнас заснув на канапі, дивлячись дитячу передачу, і Кайса нарешті викроїла час, щоб трохи пошукати в мережі матеріали у «справі Юлії». Напередодні ввечері вона погуглила ім’я Йорана Нордіна. На пошуковому веб-сайті персоналій hitta.se знайшла 47 результатів у різних кінцях Швеції.
Флятбюґда, де жила Юлія, так само, як Лусвіка, не були проїзними селами — дороги тут закінчувалися глухим кутом. На Стурьоя, найбільшому острові комуни Вестьой, було лише ці два села.
Кайса жила в Лусвіці разом зі своїм чоловіком Карстеном, їхнім трирічним сином Юнасом та двома дітьми від першого шлюбу з Акселем. Андерсові виповнилося п’ятнадцять, Теї — одинадцять. Лусвіка лежала над самим морем, біля підніжжя гірської гряди Стурьойф’єллет. Це був популярний туристичний район: чотири-п’ять гірських вершин, альпійські луки, порослі вересом та ялівцем, безліч маленьких озер. Найвища вершина — Гьогварден — здіймалася на 430 метрів над рівнем моря.
Кайса змінила налаштування на Google Maps на street view й повела «мишку» через довге село Флятбюґда, повз вересові луки по обидва боки дороги, яка вилася між підніжжям гори й узбережжям. Маленькі бічні вулички мали потішні назви, Кінський сад і Садівнича, поблизу Оселедцевого мису вона впізнала крамницю, школу й спортивний зал. «Пагорб Дому молитви» стояло на іншому вказівнику, там — дім молитви і цвинтар. Дорога часто вела впритул до стін будинків та клунь. Схил гори й луки понад морем густо заселені. За п’ятсот метрів до будинку Юлії, розташованого на Кінці, тобто фактично в кінці головної сільської вулиці, доволі довгий відтинок дороги, мабуть, з кілометр, був прорубаний у скелі й петляв повз прибережне каміння. Коли зривалися вітри, і море штормило, цей шмат дороги ставав непроїзним, бо хвилі перекочувалися через полотно. Кайса натиснула на «мишку», повела її прямо й побачила, що далі, перед мостом через невеличку річку, дорога вужчає, а за мостом — табличка «Кінець». Десь на цій дорозі, між домом молитви й Кінцем, 28 жовтня 2002 року зникла Юлія Вінтер. Вечір був незвичайно темний, бо всі ліхтарі вздовж того відтинку дороги вийшли з ладу. Бушував вітер і дощило.