Кайса спостерігала за ним крізь засклені двері. Він налив собі ще кави, сів за кухонний стіл, пригладив долонею світлий заріст на щоках — мав звичку відпускати бороду взимку. «Борідка йому личить», — подумала Кайса, коли він, перестрівшись з нею поглядом, запитально звів угору брови. Вона показала йому два великі пальці, мовляв, усе класно, і він задоволено засміявся.
Занедбаний санаторій, зникнення Юлії, відома в міжнародному науковому світі мати, брат, про якого всі думали, ніби він загинув у Таїланді, і який несподівано вигулькнув, щоб стати жертвою убивці — цей конгломерат подій та історій виходив далеко поза межі звичних новин, якими повнилися будні, й збуджував у ній журналістську цікавість. «Мешканці села приголомшені», «Хто вбив брата Юлії?», «Убивця йде по сліду», писали газети. «Я єдина з журналістів, яка дещо знає про те, що криється за заголовками», — подумала вона.
Хвороба змусила її облишити думку про створення документального фільму, але ось ідея ожила знову. Вона має камеру, якою можна провести частину зйомок. Зйомки в процесі слідства завжди мають трохи інший нерв, ніж ті, що проведені постфактум. Для інтерв’ю та реконструкцій їй знадобиться професійний оператор, але з цим можна й почекати. Маріанне навряд чи погодиться співпрацювати, та, може, пощастить вмовити Сюсанне?
Вона доведе своїм шефам, на що здатна, а тоді гордо піде. Перш ніж востаннє зачинити за собою двері Каналу-4, вона, з таким сенсаційним журналістським матеріалом, зуміє дати їм на прощання добрячого копняка.
«Якщо житиму».
«Неправильно… Я житиму довго, і стану прикольною бабуською, яку любитимуть внуки».
Кайса ввела в пошук ім’я Ейвінна Бюлля, гугл дав один результат. Колега Маріанне Вінтер був одним з тих, хто добре знав Юлію і міг би розповісти, якою вона була, як він пережив важкі часи після її зникнення. І якими, власне кажучи, були його стосунки з Юлією. Мешкав він в Аскері, неподалік Дікемарка, тож Кайса вирішила не телефонувати, а відвідати його вдома. Телефоном значно легше відшити співрозмовника, ніж при особистій зустрічі. Вона ще погуглила інформацію про Дікемарк, місце праці Маріанне Вінтер і Ейвінна Бюлля, коли Юлія була ще маленькою. Тепер більшість будівель великого пансіонату для душевнохворих спорожніли, але там, виявляється, був музей — Психіатричний лікарня-музей Дікемарк. Кайса погортала фотографії, прочитала історію медичного закладу. Надибала згадку, що директором був професор Альф Бюлль: «Учений-новатор, дослідник важких психічних розладів». «Мабуть, родич Ейвінна Бюлля», — подумала Кайса.
Музей не мав усталених годин для відвідування, треба було телефонувати до головної приймальні й домовлятися про час. Кайса набрала номер, її переадресували далі, до працівниці в управі музею. Вона проводитиме по обіді екскурсію для учнів однієї школи, тож Кайса може приєднатися.
Кайса помітила, що Карстен спостерігає за нею через засклені двері кухні й усміхається. Він відчинив двері, запитально глянув на дружину.
— Я бачу, що ти думаєш, — сказала вона. — І маєш рацію. Я на хвильку забулася.
— Це добре, — усміхнувся Карстен і сів навпроти неї.
— Ви вже знаєте, що стало причиною смерті Аллана?
Карстен завагався.
— Ми не…
— Та облиш! Ну, кому я скажу?
— Між пальцями на нозі знайшли слід від уколу. Йому ввели надто високу дозу анестетика, кетаміну.
— Кетамін? Його ж застосовують на конях?
— Так, здебільшого у ветеринарії, але іноді використовують для анестезії під час нетривалих операцій. А ще вживають як наркотик, так званий рекреаційний наркотик.
— Яка його дія?
— Як від веселильного газу. Але у великих дозах може призвести до зупинки дихання.
— Маріанне Вінтер — лікар… — почала Кайса й затнулася.
— Ти думаєш, як поліцейський, — знову всміхнувся Карстен.
— Тобі не сподобається, але я була там, трохи позаглядала. Багато чого стоїть на своїх місцях. Дивно…
Кайса улесливо всміхнулася, добре знала, що він зараз думає. Два роки тому вона вже опинялася в дуже небезпечній ситуації, зайшла у дім, від якого треба було триматися якнайдалі. Пообіцяла тоді Карстенові ніколи більше такого не робити.
Карстен цього разу не сварив.
— Коли ти там була?
— Приблизно три тижні тому. Коли Йоран, тобто Аллан, звернувся до мене по допомогу, — відповіла Кайса й додала, так ніби це могло бути вибаченням за її вчинок: — Я позичила ключа в однієї жінки, яка колись працювала в санаторії.