Одну з кімнат обладнали під лікарський кабінет. Тут стояло стоматологічне крісло, поряд — інструменти.
— Багато хворих мали такі погані зуби, що доводилося видаляти геть усі. Колись вважали, що видирання зубів може сприяти одужанню хворих, — пояснила Лінда.
У наступній кімнаті було дуже багато картин, вони висіли на стінах і стояли на підлозі. В одному кутку — письмовий стіл.
— Це особлива частина нашої експозиції. Ми називаємо її кімнатою Креза, — розповідала Лінда далі. — Крез був пацієнтом, який провів у Дікемарку майже шістдесят років. Від 30-х років і аж до своєї смерті в 90-х. Усе, що ви тут бачите, належало йому, — Лінда підійшла до столу, взяла гладкий чорний камінець і полотняний мішечок. — Крез стверджував, що це — діаманти. Він їх збирав і зберігав ось у таких мішечках, які шили йому жінки в лікарняній кравецькій майстерні. Іноді дарував, але на це треба було собі заслужити. А ще Крез виготовляв парфуми, — Лінда взяла в руки маленьку пляшечку з жовтуватою рідиною. — Він вимочував квіти у воді, проціджував, додавав прянощі й наостанок краплину особливого запаху, — вона зробила паузу, обвела учнів поглядом і всміхнулася. — Особливим компонентом була його сеча.
— Фу-у! — вигукнула одна дівчинка. — У пляшці сеча мертвяка?
— Припускаю, що це — парфуми з його сечею, — кивнула Лінда. Але ми не відкривали пляшечки й не перевіряли цього.
— Ви маєте якусь дотичність до Дікемарка? — запитала Кайса, коли екскурсія закінчилася, й учні пішли.
Вони з Ліндою сиділи на заскленій веранді в самому кінці будівлі. Веранда нагадувала теплицю, сонце світило просто в матові шибки.
— Певну — так, — відповіла Лінда. — Багато хто з моєї родини тут працював. До того ж, я вивчаю історію, тому маю причину трохи більше цікавитися історією цього закладу. А вас що цікавить у Дікемарку?
Кайса розповіла про санаторій у Кістевіці й про двох лікарів з Дікемарка, які його там відкрили.
— Моя бабуся знає купу всього про Дікемарк, — мовила Лінда. — Вона пропрацювала тут усе своє життя. Можливо, вона їх знала? Їй уже за дев’яносто, але голову має світлу, а пам’ять, як у слона. Я збираюся її провідати сьогодні, можете піти зі мною.
Вони рушили назад, переходячи з кімнати в кімнату. Кайса поцікавилася, що на другому поверсі. Лінда сказала, що весь другий поверх був відведений під палати для пацієнтів.
— Ми встигаємо глянути там одним оком? — попросила Кайса.
Лінда зиркнула на годинник.
— Гаразд, лише п’ять хвилин, — погодилась вона. — Там нема на що дивитися.
Кайса з Ліндою піднялися сходами, повз герби на стінах. Угорі, крізь велике вікно у формі півмісяця, світило сонце. Вигнуті лиштви й перемички між шибками кидали тінь, схожу на павутину. Вони ввійшли в довгий коридор, схожий на коридор на першому поверсі в Кістевіці, але значно більший: застелена лінолеумом підлога, облущений тиньк, порожні палати, кілька туалетів, умивальня з ванною і душами. У деяких палатах старі меблі й ширми зсунули попід стіни, на підлозі валявся старий радіатор. Кайса зайшла до однієї палати, виглянула у вікно. Вона стояла над самим входом до корпусу. Уже виходячи, Кайса помітила, що на дзеркалі над умивальником щось наклеєно. То була давня дитяча наліпка з зображенням Фантома, героя однойменного коміксу з написом: «Фантом має тисячу очей і тисячу вух».
— А що там, вище поверхом? — запитала Кайса.
— Лабораторія професора Бюлля.
— Можна подивитися?
За лабораторію відповідав колишній головний лікар, тепер уже на пенсії. Лінда не мала ключа, але пообіцяла, що зателефонує йому згодом і попросить провести Кайсі екскурсію.
Кайса хотіла, якщо вже сюди потрапила, ще трохи погуляти територією, тож Лінда дала їй адресу бабусі, і вони домовилася зустрітися там трохи пізніше. Кайса обійшла будинок навколо, позаглядала у вікна, але всередині було темно. І лише крізь осяяне сонцем віконце під заскленою верандою можна було хоч щось роздивитися. Вона притулилася обличчям до шибки й побачила в сутіні стіл з трубками, пляшками й колбами різних розмірів. Деякі наповнені до половини жовтою або коричневою рідиною. Ще якась лабораторія?
Кайса сіла в авто й поїхала до головної дороги іншим шляхом. Нараз дерева розступилися і перед очима з’явився високий паркан. Кайса зупинилася. Перед великими воротами стояв фургон. Ворота поволі відповзли вбік, і фургон вкотився на відкритий майданчик. Позаду жовтої будівлі вона помітила щось схоже на тюремне подвір’я для прогулянок. «Університетська клініка в Осло, Регіональне відділення служби безпеки» — написано на табличці. То ось чому такий високий паркан! Вона знала, що сюди планували посадити масового вбивцю Андерса Брайвіка, але потім передумали. У кожному разі, у цьому відділенні утримували осіб з дуже важкими психічними розладами, багатьох засуджених за вбивства і зґвалтування — також.