Хвороба, її хвороба, матеріалізувалася перед очима Кайси. «Рак, отакий непривабливий він на вигляд», — подумала вона, подаючи руку для привітання.
Кайса знала, що Ейвінн Бюлль одного віку з Маріанне Вінтер, десь під шістдесят. Але виглядав він значно старшим. Дві повздовжні зморшки на чолі поглибилися ще більше, коли Кайса пояснила причину свого візиту.
— Ви, напевно, вже чули, що Аллана Вінтера, сина Маріанне Вінтер, вашої колишньої колеги, нещодавно знайшли вбитим у Сюннмьоре, неподалік санаторію, яким ви керували?
Ейвінн Бюлль кивнув.
— Чого ви хочете? — хрипко прошепотів він.
«Рак легенів?» — подумала Кайса.
— Ви знали Аллана і його сестру, Юлію?
Старий лікар знову кивнув, дивився вичікувально й доволі холодно.
— Санаторій у Кістевіці, — вела далі Кайса. — Що там ро…
— Нащо питаєте про це? — урвав він її.
— Я збираю матеріал для документального фільму про Юлію та Аллана. Ви багато років віддали санаторію. Його закрили, бо…
— Нічим не можу вам допомогти, — знову урвав Бюлль.
— І все ж?
— Ні, — рішуче промовив доктор.
— Я подумала, що…
— Гадаю, розмова вичерпана. Я хворий.
— Юлія часто бувала у вас. Я чула, що вона страждала від депресії?
Ейвінн Бюлль мовчки потягнув до себе двері, але Кайса не здавалася.
— Один пацієнт Дікемарка подарував Юлії картину. Крез… Ви його знали?
Старий завмер, вражено глянув на Кайсу.
— Крез?
— Так, він був пацієнтом в Дікемарку, коли ви там працювали. Виготовляв парфуми й збирав камінці, називаючи їх діамантами.
Бюлль кілька секунд дивився кудись повз неї.
— То ви пам’ятаєте Креза?
— Звісно… Але він був не моїм пацієнтом, а Маріанне Вінтер.
— Ви знаєте, що Крез подарував їй одну зі своїх картин?
Бюлль похитав головою.
— Ні, я цього не знав.
— Ви мали дуже близькі стосунки з Юлією?
— Хто вам таке сказав? — Бюлль роздратовано сіпнув головою.
— Чула таке.
— Звичайно ж, я добре її знав, як і всіх решту дітей Маріанне.
Кайса трохи подумала й таки сказала.
— Юлія так часто бувала у вашому помешканні на піддашші, що про це пліткував персонал.
— Ха! — кашлянув Бюлль. — Ще б не пліткували! Тим бабам тільки дай язиком поплести! На що ви натякаєте?
— Нічого особливого. Лише намагаюся більше довідатися про Юлію, якою вона була…
Ейвінн Бюлль уважно дивився на Кайсу.
— Думаєте, вона наклала на себе руки?
— Можливо… Як на мене, дуже навіть імовірно.
— Отже, вона страждала від депресії?
— Я не можу говорити про це.
— Бо ви її лікували? Лікарська таємниця?
— Жодних коментарів.
— Чи можна буде згодом, коли зніматиму фільм, взяти у вас інтерв’ю про Юлію?
— У жодному разі!
Кайса намагалася ще багато чого випитати в старого доктора, чи підтримує він, наприклад, контакти з Маріанне — ні, не підтримує; а про Аллана взагалі не мав що відповісти, був, як і всі, вражений звісткою, що той несподівано з’явився, ніби спеціально, щоб його вбили неподалік від рідного дому. Коли Кайса запитала Бюлля про санаторій в Кістевіці та його стосунки з Маріанне, спробувала більше вивідати в нього про характер його досліджень, старий доктор рішуче зачинив перед нею двері.
— Гадаю, вам краще піти. Мені треба лягти, — сказав він у шпарку.
Доки Кайса їхала від Ейвінна Бюлля, ланцюжок думок поволі сформувався, виструнчився рівним рядочком, у хаосі вражень і фрагментарних фактів почав простежуватися взаємозв’язок. Кайса вже вгадувала обриси цілості, але вони ще були нечіткі, розпливчасті. Що — брехня, а що — правда з усього почутого й побаченого? І де оминання правди, де її прикрасили, а де сказали не всю? Щось її непокоїло, але вона не могла намацати, що саме.
49
Повернувшись додому після розмови з Ейвінном Бюллем, Кайса застала Карстена за паперами. «Певно, слідчі матеріали», — подумала вона.
Кайса перенесла фотографії, зроблені в Дікемарку, до теки «Фото», погортала їх.
— От дідько! Зовсім забула! — раптом вигукнула вона й кинулася в коридор.
— Що сталося? — запитав Карстен.
— Старенька жінка, яка працювала в Дікемарку, дала мені якийсь конверт, — вона вийняла аркуш, розгорнула. — Ось!