— Я тебе кохаю, — промовила вона й почала роздягатися.
56
— Я вас слухаю? — Нільс Лієр-Гольм запитально дивився на двох чоловіків на ґанку.
Карстен Хьолос і Евен Рюнне показали свої посвідчення, відрекомендувалися.
— Можна увійти?
— У чому річ?
Нільс почервонів, спітнів, здавався дуже розгубленим.
— Вибачте, що турбуємо суботнього ранку, але, боюся, справа термінова, — сказав Карстен.
— Гаразд! Почекайте хвилинку, — кивнув Нільс Лієр-Гольм, зачиняючи в них перед носом двері.
Повернувся він аж за кілька хвилин.
— Перепрошую… Я саме розмовляв телефоном, мусив закінчити розмову.
Вони пройшли коридором повз кухню з їдальнею. Над столом висіла вишукана люстра. Увійшли до вітальні з телевізором. Гольм вів гостей далі, кількома східцями вниз до ще однієї вітальні, жестом запросив сідати на кутову канапу перед величезним сучасним коминком. Вікно на всю стіну виходило в сад.
— Ви чоловік Кайси? — запитав Нільс Карстена; той кивнув. — Ми кілька років працювали разом. Вона дуже талановитий журналіст. То… чим можу допомогти?
— Майже чотирнадцять років тому вас допитували в зв’язку з розслідуванням «справи Юлії» у Сюннмьоре, — Карстен запитально глянув на Лієр-Гольма.
Поліція знайшла Нільса Лієр-Гольма в давніх слідчих матеріалах. Він був тим юнаком, який сидів біля хворого батька, коли зникла Юлія, і про якого Карстенові розповіла Кайса. Поліція допитувала його 2002 року. Він просидів біля постелі батька увесь вечір 28 жовтня, аж доки той помер на світанку. Алібі мав залізне, двоє свідків підтвердили, що юнак нікуди не виходив.
— Звичайно, я пам’ятаю «справу Юлії». Так сумно, що її не знайшли.
Карстен чекав на продовження, але Нільс мовчав, лише вичікувально дивився на нього.
— Ви часто бували в Кістевіці? — запитав Евен.
— Так, мій батько три роки був пацієнтом санаторію.
— А наскільки добре ви знали Юлію?
— Дуже добре, ми багато часу проводили разом. Її мати працювала в санаторії. Юлія часто приходила до неї на роботу, а останні два роки й сама там працювала. Чому питаєте?
— Отже, ви багато часу проводили разом? — перепитав Карстен і завважив сердиту складку між бровами Нільса Лієр-Гольма.
— Так, усе правильно. Однак мого останнього приїзду ми майже не спілкувалися. Батько був у дуже важкому стані. Я приїхав у п’ятницю, ми перекинулись кількома словами, а в суботу батькові погіршало. Я сидів біля нього до самої його смерті.
— Коли ви кажете, що…
Цього разу Карстена урвав Нільс.
— Я розумію, що ви, певно, маєте якісь свої підстави ставити подібні запитання, але хотілось би почути пояснення — навіщо?
Нільс усміхнувся такою ж усмішечкою, як під час теледебатів, коли критикував політиків.
— О, даруйте, — Карстен і бровою не повів, кивнув Евенові, і той пояснив, що поліція поновила слідство в справі Юлії у зв’язку з убивством її брата.
— А що, з’явилася нова інформація?
Карстен не відповів на запитання Лієр-Гольма.
— Юлія зникла ввечері, напередодні смерті вашого батька. І… до речі, о котрій годині він помер?
— О п’ятій ранку.
— О восьмій ранку почалася пошукова операція. Ви це помітили?
— Ні, я рано поїхав, ще о сьомій. Мені, так чи сяк, треба було того дня бути вдома, а коли помер батько… — Лієр-Гольм розвів руками, — … я хотів лише додому. Їхав до Осло без перепочинку. Не міг затримуватися у Кістевіці ні на секунду довше, ніж потрібно, — на мить щось ледь вловне майнуло на його обличчі. — Нас лише двоє з батьком зосталося, мама померла, народжуючи мене, — Нільс спроквола потер долоні. — Але ви це вже, напевно, знаєте. Поліція допитувала мене дуже ґрунтовно.
Карстен кивнув.
— Тож я був не в тому стані, щоб надто перейматися зникненням Юлії, — сказав Нільс.
— Ви перебували в санаторії увесь вечір і всю ніч, аж до свого від’їзду вранці?
— Так, від приїзду в п’ятницю і до від’їзду в неділю вранці.
— Пам’ятаєте такого собі Фруде Ульсена?
— Фруде Ульсен… ну, так… він був у санаторії на всі руки майстром, хіба ні?
— Яке він справив на вас враження?
— Та я з ним мало стикався. Трохи дивний тип, завжди мовчав, лише нишпорив усюди.
— Стежили за розвитком подій згодом, повернувшись додому?
— Трохи… Але тоді я був надто прибитий горем.
— А може, пригадуєте, як підозра впала на брата Юлії?
— О, так… це пам’ятаю… Але ж його відпустили, хіба ні?
— Якими були стосунки між Юлією і Фруде?