— Юлія його не любила. Якось сказала, що він… яке ж то вона слово вжила? Здається, «причепа».
— Фруде Ульсен стверджує, що Юлія мала з кимось зустрітися того вечора. З вами?
Нільс Лієр-Гольм голосно засміявся.
— Ні, не зі мною. Якби я з нею бачився, то обов’язково сказав би… Я сидів, як уже повторював не раз, біля свого помираючого батька.
— Але ви могли мати попередню домовленість про зустріч, якій потім завадили обставини.
— Ні, ніякої домовленості не було.
— Отже, ви ніде не відлучалися з санаторію того вечора, коли зникла Юлія? — ще раз перепитав Евен.
— Скільки разів можна повторювати! — Нільс роздратовано мотнув головою. — Я не виходив. Я не мав домовленості з Юлією. Я не бачив її того вечора.
Евен і Карстен підвелися з канапи, Нільс Лієр-Гольм рушив поперед них до вхідних дверей. На стінах висіли картини, великі й не дуже. Погляд Карстена зачепився за чорно-білу світлину. Жінка на ній сміялася, відгортаючи з обличчя волосся.
— Ваша мати? — запитав він.
Нільс Лієр-Гольм кивнув.
— Ви маєте родину?
— Ні, я неодружений і не маю дітей.
Карстен подав йому руку на прощання.
— Гадаю, ви розумієте — така наша робота, — промовив він.
— Звичайно, — тепер Нільс усміхався цілком приязно. — Телефонуйте, якщо виникнуть ще якісь запитання. Щиро сподіваюся, що ви зумієте розкрити обидві справи. За ці роки я не раз думав про Юлію.
57
— Він хворий, йому потрібний спокій, — сказала жінка, яка відчинила двері до помешкання Ейвінна Бюлля.
— Ви його дружина? — запитав Карстен.
— Ні, доглядальниця.
— Нам дуже важливо поговорити з ним. Часу обмаль, — наполягав Карстен.
— Про що йдеться?
— Про справу, над якою ми зараз працюємо. Вбивство. Це все, що я можу вам сказати.
Жінка мала спантеличений вигляд, потім, повагавшись, погодилася.
— Гаразд, лише кілька хвилин.
Карстен й Евен зайшли до кімнати з лікарняним ліжком під стіною. Ейвінн Бюлль сидів у кріслі під вікном, яке виходило в сад. На столику поряд стояли численні пачечки з ліками й склянка води. На стінах висіли картини. Старий чоловік, здавалося, спав. Жінка нахилилася до нього, поклала руку на плече.
— Ейвінне, це поліція. Вони хочуть поговорити з тобою. Здужаєш?
Карстен ступив крок уперед, відрекомендувався і коротко пояснив причину візиту.
— Я не бачив Юлії того вечора, — коротко відповів Бюлль.
— Коли ви поїхали з санаторію вранці?
— Ще о шостій. Я нічого не знав про її зникнення, доки мені не зателефонували з поліції пізніше, вдень.
Карстен детально розпитав старого доктора, де він був на час зникнення Юлії, коли повернувся до Кістевіки, що робив, з ким розмовляв. Бюлль повторив дослівно те саме, що вони прочитали в його свідченнях, даних ще 2002 року. Голос старого дедалі слабнув.
— Як думаєте, що сталося з Юлією? — зрештою, запитав Евен.
Бюлль мав виснажений вигляд, задихувався між словами.
— Юлія, вона була…
Решту слів годі було розчути. Карстен нахилився над ним.
— Якою вона була?
— У депресії.
— Суїцидні настрої?
Бюлль кивнув.
— Гадаєте, вона наклала на себе руки?
— Цілком імовірно.
— Її щось мучило?
— Мати… — Бюлль довго надсадно закашлявся.
— Що не так з матір’ю? — перечекавши напад кашлю, запитав Евен.
— Поговоріть з матір’ю.
Його очі раптом ожили, Бюлль наче наполягав на цьому.
Карстен пильно дивився йому в вічі, сподівався, що старий чоловік говоритиме далі, але він мовчав.
— Є щось таке, чого ви не розповіли? Щось, що могло б допомогти нам у розслідуванні? — нарешті озвався Карстен.
Бюлль похитав головою і відвернувся.
— Ні.
Карстен знову нахилився до нього.
— Зараз це неформальна розмова, — сказав він. — Можливо, ми викличемо вас для офіційного допиту.
Бюлль підвів голову, задивившись на верхівки дерев за вікном.
— Боюся, не встигнете.
Карстен поклав руку йому на передпліччя.
— Розкажіть нам правду! Ви цілком упевнені, що все сказали?
Карстен з Евеном напружено чекали. Ледь помітне здригання, слабка гримаса на обличчі — хтозна, можливо, від болю.
— Ні, нічого більше не знаю. Мені нема чого приховувати.
58
Відразу з летовища Ґардермуен Кайса подалася до Бібліотечного бару в Брістолі в центрі Осло й зустрілася там об одинадцятій з Нільсом Лієр-Гольмом. Місце для зустрічі обрав Нільс. Він уже чекав за столиком під одним з вітражних вікон бару, які виходили на вулицю Христіана IV.