— Вони сварилися ще через якусь пацієнтку на ім’я Тютта Сьоренсен. Жінка наклала на себе руки десь за місяць до смерті батька. Найдивніше, що Маріанне назвала її «проривом», бо знайшла проблему, як вона висловилася. Говорила щось про те, що Тютта не мала повноцінного життя, однаково ніхто за нею не побиватиметься.
Раптом у вікно засвітило сонце й позолотило Нільсове обличчя. Яскраве світло зістарило його, він не виглядав на свої тридцять сім років, зморшки навколо очей стали глибшими. Нільс примружився, і від цього на переніссі залягла борозна.
— Особливо мені запам’яталася розмова про Тютту Сьоренсен. Їй було за шістдесят, завжди так приязно до мене ставилася, коли я приїжджав провідувати батька. Приязна й дивна, однак з надзвичайним шармом, носила строкатий одяг, який сама шила або виплітала. І страждала на своєрідну манію чистоти, страх перед бактеріями чи щось таке. Померла за місяць до батька.
— Я чула про неї, — промовила Кайса. — Що мала на увазі Маріанне, кажучи, що вона стала «проривом»?
— Уявлення не маю.
— А ота друга пацієнтка? Як гадаєш, хто вона?
Нільс похитав головою.
— Вони не називали ніяких імен.
Сонце сховалося у хмарах, і обличчя Нільса посіріло.
— Батько відійшов при мені, а на світанку я поїхав з Кістевіки до Осло — востаннє.
— На допиті в поліції ти розповів про підслухане?
— Ні, я ж намагався вкрасти таблетки, тому не зізнався. Та й чув я ту розмову за багато годин до Юлиного зникнення, тож вона була не актуальна, — він підняв горня з чаєм. — До мене, до речі, приходив учора твій чоловік у зв’язку з убивством Аллана Вінтера. Знайшли моє ім’я в давніх слідчих матеріалах «справи Юлії». Але, боюся, я мало чим їм допоміг.
«Карстен знав, що то був Нільс, і нічого мені не сказав», — подумала Кайса.
— Тоді я весь вечір просидів біля батька, — Нільс ледь печально всміхнувся. — Останнє, що мені запам’яталося, — Юлина підбадьорлива усмішка, коли я увійшов до батькової палати, — він потер долоні й почав їх розглядати. — Дивно… і сумно, що Юлії так і не знайшли. Вона трохи… як би то сказати… мала щось темне в собі.
— Твоя правда, — кивнула Кайса. — Багато людей кажуть так само.
Нільс глянув на наручного годинника й підвівся.
— На жаль, мушу бігти, маю зустріч.
— Як думаєш, Юлія могла накласти на себе руки?
— Це найлогічніше пояснення… шкода…
— Ти дуже допоміг. Дякую, що знайшов для мене час.
— Пусте! На твоєму місці я б зосередився на самому санаторії. Там криється якась похмура історія, я навіть не сумніваюся. Може, намацаєш ниточку до значно сенсаційнішої історії, ніж історія Юлії та Аллана. Дай їм спокій! Убивство й зникнення дівчини — це теми, якими цікавляться поголовно всі журналісти. Напевно, таких, як ти, багато, і всі хочуть зняти документалку, щось ексклюзивне. Я б на твоєму місці зацікавився методами лікування і дослідженнями в санаторії. І як щось розкопаєш, дайся чути. Дуже хочу знати найсвіжіші новини. Якщо комусь і пощастить вивести їх на чисту воду, то лише тобі. Буде потрібна допомога, звертайся. А я не розляпаю нікому з колег у «VG», — усміхнувся він на прощання.
Кайса теж усміхнулася.
— Може, ти й маєш рацію, я подумаю.
Вони обійнялися, і Нільс пішов.
«Його батько мав маленьку пов’язку на голові, — подумала Кайса дивлячись услід Нільсові. — Крез теж таку мав».
59
Нільс Лієр-Гольм зайшов у прес-клуб і замовив кухоль пива, хоч була всього лиш середина дня. Усе, що він намагався забути, ось-ось прорветься на поверхню. Спочатку поліція, потім Кайса. Старі рани знову занили, усе мовби наблизилося, мовби сталося щойно вчора. Ні, ніякої зустрічі в нього, звісно, не було, просто він уже не мав сили далі розмовляти з Кайсою.
Вона — справжній тер’єр, як ухопить зубами, зроду не відпустить. Він пожадливо надпив з кухля, пиво ніжно залоскотало горло, але тривоги не притлумило. Він витіснив зі свідомості, забув усе лихе, та водночас завжди передчував, що минуле його наздожене.
Треба підтримувати з нею контакт. Щоб знати її кроки, знати, до чого вона докопалася.
А ще цей албанець. Ну, як йому з ним вчинити?
Сто чортів! Чому життя не може собі тихо й мирно текти, як текло досі багато років?
Він допив пиво і замовив ще.
60
Просто з гаража-автостоянки у Віці Кайса подалася до Дікемарка, ледве встигла приїхати в умовлений час, щоб зустрітися з Сіндре Нурберґом. Колишній головний лікар чекав на неї разом зі сторожем. Кайса аж горіла від нетерплячки, спускаючись за ними стрімкими підвальними сходами в коридор і простуючи далі до кімнатки, у якій Крез облаштував свою робітню. Цікаво, що ж там? Невже вона бачила у вікно залишки аматорської лабораторії з виготовлення парфумів? Кайса навіть надіятися не сміла, що все там стоїть неторкане, як і двадцять п’ять років тому. Кадри для фільму будуть фантастичні!