— Зможете визначити її ідентичність?
— Звісно, — аж ніби ображено відповів Сієм. — Але не тут.
— Я можу привезти її до вас, якщо ви заплатите за страхування і дотримаєтесь заходів безпеки.
Сієм пообіцяв усе владнати. Коли двері за ним зачинилися, Нільс важко прихилився до одвірка. Невже це правда? Справжня картина Мунка? Він пішов до вітальні, налив собі келих улюбленого віскі, якому ніколи не зраджував: шотландське односолодове віскі вісімнадцятирічної витримки з надзвичайним присмаком димлення — Буннагавен. Він випадково відкрив його для себе, коли ще юнаком подорожував навмання світом і натрапив на віскікурню на самому північному краю острова Айлей. Нільс довго сидів з келихом в руках, спроквола смакуючи напій. Фантастично! Налив собі ще, легенько крутнув келих на столі, подумав, зробив кілька жадібних ковтків, усміхнувся, не зводячи очей з картини. Якщо це справжній Мунк…
У двері подзвонили. Лієр-Гольм сидів далі, він нікого не чекав. За деякий час знову пролунав дзвінок у двері, непрошені гості не здавалися так легко. «Дідьчі свідки Єгови», — подумав Нільс. Або хтось хоче втюхати якийсь непотріб. Він вийшов коридор, кілька хвилин розгублено дивився на екран домофона, на якому видно було, хто стояв біля воріт. Потім натиснув клавішу відмикання замка.
67
Нільс Лієр-Гольм дивився на Кайсу з неприхованим здивуванням, борозна на переніссі ставала дедалі глибшою, Вона розповідала, до чого докопалася у своїх пошуках: і факти, і логічні припущення, і таке, що можна було б кваліфікувати, як бездоказові домисли.
— Я подумала, що тобі треба показати ось це, — сказала Кайса, простягаючи Нільсові пожовклий, написаний від руки аркуш паперу. — Медичні експерименти, передвісники глибокої стимуляції мозку, почали проводити в Дікемарку і продовжили в Кістевіці. Ти згадував про пацієнтку на ім’я Тютта Сьоренсен. Гадаю, вона померла під час такої операції. У підслуханій тобою розмові, Бюлль запитав, що трапилося з нею, а Вінтер відповіла, що це не має жодного значення, бо яке то в неї життя, ніхто її не оплакуватиме. Тютта в очах Вінтер була порожнім місцем. Те саме стосувалося пацієнта Креза, який написав ось це, — сказала Кайса, тицяючи на аркуш. — Ти чув, як Бюлль та Вінтер сварилися через пацієнтку, яку хотіла прооперувати Маріанне Вінтер, молоду пацієнтку. Бюлль заперечував, хотів будь-що завадити їй в цьому. Припускаю, вони говорили про Юлію. Можливо, Юлія втекла, бо знала, чим займається її мати, знала, що суперечка через неї. Вона мусила рятуватися. Або ще гірше: з нею щось трапилося в самому санаторії. Можливо, Юлія померла під час операції, яку проводила матір?
Нільс Лієр-Гольм німо витріщався на Кайсу.
— Та ні, це божевілля, — заперечив він. — І ти, чорт візьми, вважаєш, що мій батько теж помер від подібного хірургічного втручання?
— Так! І твій батько, і Крез померли з пластиром на голові. Я переконана, що Вінтер і Бюлль — можливо, не весь час, а якийсь період — у певній формі експериментували над DBS, методом, який згодом, у США, розвинула Вінтер, і який тепер, справді, застосовують для лікування хворих з різними діагнозами. Але на шляху до визнання вона позбавляла життя людей. За словами Креза, вони з Бюллем проводили розтини, без жодних дозволів і контролю. Мене не здивувало б, якщо вона й в Кістевіці задля досліджень виймала мозок з голів покійників. Я бачила, як вона спалювала вміст колб, і можу закластися, що то були мізки.
— Ти не маєш доказів, окрім писанини цього хворого з Дікемарка, — скептично завважив Нільс.
Кайса замислено кивнула.
— Де могила твого батька?
— Я розумію, куди ти хилиш, але нічого не вийде. Його крему вали.
— Може, пощастить довідатися, де поховали Креза, а Тютта Сьоренсен точно лежить на цвинтарі в Кістевіці.
— Шансів на ексгумацію мало, усе це лиш теорії і здогади, — заперечив Нільс.
— Що ж тоді робити?
— Звертатися до суду.
— Але ж ти маєш особистий інтерес у з’ясуванні правди? Можеш допомогти мені роздобути докази! Ти ж потерпілий!
Нільс підвівся.
— Я спробую розвідати, що й до чого, — пообіцяв він.
Кайса глянула на годинник. Час додому, треба підготуватися до завтрашнього дня.
— До речі, — сказала вона, — Юлія Вінтер знала Креза. Він навіть подарував їй картину. Юлія стверджувала, що картину намалював Едвард Мунк. І я вірю, що картина справжня.
— Картину? — вражено перепитав Нільс. — Справжнього Мунка?
Кайса розповіла про колекцію картин Мунка, яку переховували під час війни в Дікемарку, і про дружбу Креза та Юлії.