Нарешті їй вдалося розірвати стрічку. Кайса здерла з рота скоч, застогнала від болю, висмикнувши кілька волосків на верхній губі.
Потім відколупала край липкої стрічки на ногах, розмотала шість чи сім шарів і звільнилася. Обережно відчиняла шафки й шухляди, шукаючи рятувальний жилет, але в усіх закапелках було порожньо. Мобільний! Обмацала кишені. Телефона нема. У стелі виднівся люк з темного органічного скла. Вона обережно відчинила його, лише на малесеньку шпарку. Обидва вітрила підняті, гік великого вітрила стояв під кутом до щогли. Кайса не була яхтсменкою, але не раз плавала під вітрилами зі своїми друзями. Яхта йшла від берега, вочевидь, у відкриті води Осло-фьорду. До берегів по обидва боки однаково далеко. Вона нізащо не допливе. Надворі кінець квітня, весна була пізньою і холодною, вона просто замерзне у воді на смерть. Може, поблизу є якісь інші судна? Ні, лише вогні якогось суховантажу вдалині. Шанси вибратися звідси живою мінімальні. Щойно ця думка діткнулася свідомості, повернулася липка паніка. «А ні чорта! — подумала Кайса. — Ні чорта! Я в самому розпалі борні за життя, мене чекає хіміотерапія й опромінення, я повинна побороти рак, я не можу померти. Не тепер і не тут!»
Вона спробувала подивитися назад, але з-за люка нічого не було видно, треба хіба більше відчинити, але тоді був би ризик, що люк відкинеться. Котра година? Скільки часу минуло, відколи вона вийшла з дому? Чи хтось її шукає? Звичайно, Карстен стривожився, коли вона не зателефонувала вчасно, як завжди. На мить побачила його перед собою, як він сидить за її ноутбуком, шукаючи відповіді на те, чим вона займалася останнім часом, щоб спробувати розкрити найважчу справу свого життя: зникнення дружини. Або вбивства. Якщо її взагалі знайдуть.
Він мене шукає.
Але все марно.
Час збігає, він мене не знайде.
72
Об одинадцятій Карстен зателефонував сусідові в Лусвіці. Той був далеким родичем Кайси, вони разом з дружиною не раз їм допомагали — приглядали за дітьми, коли Карстен і Кайса їздили в Аскер. Карстен пояснив ситуацію: йому треба негайно їхати автом до Аскера, так буде швидше, ніж чекати на ранішній літак. Чи могли б вони з дружиною переночувати в їхньому домі, а вранці зібрати дітей до школи і в дитсадок?
Звісно, погодився сусід, які проблеми…
Ось це він дуже любив у тутешніх людях. Усі підтримували одне одного. Завжди.
Карстен сів в авто, кілька секунд посидів непорушно, перш ніж рушати. Усе своє професійне життя він мав справу зі смертю й жорстокістю. Він навчився зберігати самовладання, бачити й чути щонайгірше, втішати людей у кризових ситуаціях. Однак зараз почувався безсилим. Бо йшлося не про людину, від якої він міг дистанціюватися.
Коли Кайса зізналася, що в неї рак, він відчув таку неміч, якої не зазнавав за все своє життя. Що б не робив, які б головоломки не розв’язував, усюди невідступно переслідувала думка: Кайса може померти. Може покинути мене. Знову. Таке вже було одного разу, хоча й інакше. Коли вона закрутила собі голову Акселем і вийшла за нього заміж. Щоб змиритися з втратою, пішли роки, але, насправді, він так і не змирився. А коли її шлюб розвалився, Кайса повернулася і зцілила його рани. Вона подарувала йому супокій, якого він ніколи не знав, змусила думати інакше, по-новому, думати про себе й про інших. Вона була непосидюча, з тисячею ідей в голові, мала гострий язик, але насамперед вона була тією жінкою, якої він потребував: вимоглива, непередбачувана, весела й ніжна.
Карстен згадував години, доки її оперували, лікарку, яка прийшла, коли Кайса вийшла з наркозу, і повідомила про метастази. Відтоді Кайса майже й словом не обмовилася про свою хворобу, і він не напирав, не змушував її до жодних рішень. Але, чим би не займався, постійно думав, що Кайси може не стати в його житті.
Може, уже не стало? Щось таки трапилося.
Він поривчасто дихав від стримуваних ридань. Повернув ключа в замку запалювання і вирушив у 250-кілометрову дорогу додому. В Аскер. На місце приїде десь о сьомій ранку. Через цілу вічність.