73
«Я не маю вибору, мушу щось придумати», — подумала Кайса. Поволі відчинила люк, безгучно відхилила його назад і обережно виставила в отвір голову. Нільс Лієр-Гольм не міг її бачити, він стояв далеко на кормі за штурвалом. Віконця у вітрозахисному тенті хоч і були прозорі, але пластик не такий прозорий, як скло, та ще й уночі; до того ж, її відділяла від корми гумова шлюпка, закріплена на каюті. Кайса стала колінами на лежанку, підтягнулася і, підібгавши ноги, мов вуж, вислизнула на палубу. Полежала нерухомо на животі, прислухалася. Попереду простирався Осло-фьорд. Кайса спробувала уявити собі карту. Навскоси позаду виднілися вогні маяка. Отже, там Фільтведт. Вони саме пропливали повз Гюрюмланнет. Десь попереду, з правого борту, мав лежати Мосс; з лівого борту — Гольместранд, а ще далі Гортен. Де він надумав скинути її в воду? Може, тут, де фьорд розширяється, а може, прямує у відкрите море, до Фердерського маяка?
Кайса повзла повз гумову шлюпку, підвела очі на щоглу. До щогли, здається, причіпляють багор? Може, зуміє застати його зненацька, огріти багром й зіштовхнути за борт? Однак ні багра, ні нічого іншого корисного не побачила, а голіруч шансів не мала жодних. Кайса примружилася, вдивляючись у берегову лінію. Якщо їй пощастить, вони пройдуть близенько від Мосса або Гортена, залежно з якого боку він вирішить обігнути острів Бастьоя. Бастьоя! Може, вони йтимуть так близько до острова, що їй стане сили до нього доплисти?
74
Жінка в каюті, хто вона? Що вона тут робить? Що ми тут робимо? Куди пливемо?
Він насильно запхав їй до рота снодійне, вона сама бачила. Коли жінка заснула, він зв’язав їй руки й ноги, а тоді переніс у багажник авта. Їй звелів йти попереду. Вона не протестувала. Вона вже давно перестала протестувати.
Доки жінка спала на канапі в її кімнаті, вона довго стояла над нею, дивилася, принюхувалася. Вона, мов дитинка, маленька, беззахисна дитинка. Такою була Сюсанне, милою і беззахисною. Запах жінки навіяв їй спогад: свіжість — так пахла Сюсанне, повертаючись додому після зимових забав у снігу. «Ти — Юлія?» — запитала вона. Точно так само запитувала Сюсанне, з такою надією в голосі. Вона ледь не відповіла, їй дуже хотілося обійняти жінку й сказати: «Так, Сюсанне, це я. Останнім часом я багато про тебе думала, і про тата, і про Аллана».
Він послав її подивитися, як вона там. Коли вона зійшла в каюту, жінка вже не видавалася чужою. Вона була Сюсанне. Не вона повернулася до Сюсанне, як обіцяла. Сюсанне сама її знайшла. Тепер вона це збагнула, бо жінка запитала її про Креза й картину. Сюсанне відразу повірила, коли вона сказала, що картину намалював Мунк.
Вона краєм ока спостерігала за ним — він стояв за штурвалом.
Усе тепер змінилося.
Сюсанне тут.
Все буде добре, Сюсанне. Я тобі обіцяю. Все буде добре.
75
Хвилі стали більшими, спиналися вище, вітер змінив напрямок, дув супроти курсу яхти, переднє трикутне вітрило шалено лопотіло.
Кайса лежала на животі, чула, як Нільс Лієр-Гольм сказав, що треба перекласти галс. Вона міцно вчепилася за поручень, коли він відпустив переднє вітрило й переклав його на інший бік. Трос ковзнув по її спині, за ним над спиною промайнув гік. Яхта рвучко змінила кут нахилу.
Кайса заходилася розв’язувати вузли мотузок, якими кріпилася шлюпка. Був шанс, що вона встигне зіскочити в шлюпку, зіштовхнувши її за борт. Невдовзі вона помітила краєм ока блимання світла десь попереду. Можливо, маяк на Бастьоя. Якщо яхта ще хоч трохи триматиметься того ж курсу, що й досі, то вони так близько підійдуть до острова, що вона матиме шанс стрибнути в воду.
Доки Кайса розплутувала вузли, до неї долинув голос Нільса, але вона не чула його слів. Побачила, як жінка встала й зійшла вниз, у каюту. Кайса затамувала подих, чекала. «Тільки не кажи, що я зникла, тільки ж мовчи», — благала вона подумки. Жінка дуже скоро повернулася і раптом закричала:
— Сюсанне зникла!
— Сто чортів!
Жінка кричала, не змовкаючи, що Сюсанне зникла.
— Заткнися! — рявкнув Нільс.
Але жінку годі було спинити, вона стояла біля нього, ридала й вигукувала ім’я Сюсанне.
Сюсанне? Це, справді, Юлія. Вона думає, що я — Сюсанне.
Кайса трохи піднялася, вдивляючись у лінію суходолу. Скільки до берега? П’ятсот метрів? Більше. Кілометр? Надто далеко! Вона гарячково намагалася відв’язати від шлюпки останню мотузку. Нарешті! Їй вдалося! Чи встигне вона її підняти й скинути у воду, перш ніж Нільс її помітить? Я не тренована, у мене рак з метастазами, після операції я слабка. Ще трохи, і він мене побачить. Треба стрибати!